Версія для друку

Огляд парламентської дiяльностi

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ ОГЛЯД

Можливо, шоста сесiя Верховної Ради третього скликання увiйде в iсторiю українського парламентаризму як така, що дала поштовх до формування в Українi демократичної опозицiї.

Зi сказаного зовсiм не випливає, що ранiше (вiд проголошення незалежностi i до осенi 2000 року) влада не зазнавала протистояння опозицiйних полiтичних сил. Достопам'ятного серпня 1991 року комунiсти, наляканi можливою вiдповiдальнiстю за пiдтримку ГКЧП, ледь перевiвши подих вiд активної участi у проголошеннi Незалежностi, практично вiдразу перейшли в опозицiю до сформованої тодi ж таки влади.

Опозицiйнiсть КПУ заслуговує на окреме дослiдження. Тут ми лише зауважимо, що влада в державi практично i пiсля проголошення Незалежностi залишилась в руках тiєї ж номенклатури. Вiдбулись лише деякi кадровi перестановки та замiна державного мiфу про прихiд демократiв до влади.

Не менш цiкавим явищем в новiтнiй українськiй iсторiї була (чи єi) так звана конструктивна опозицiя Руху (маневр мiж протистоянням владi i її пiдтримкою).
На правовому рiвнi про полiтичну опозицiю заговорили в сiчнi-лютому 2000 року з утворенням парламентської бiльшостi. Водночас, постала нагальна потреба законодавчо визначити мiсце i роль опозицiї. Та не встигли депутати розiбратись з напрацьованими законопроектами про опозицiю, як виникають новi полiтичнi обставини з новим смисловим наповненням самого поняття "опозицiя".

i. ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПОЛiТИЧНОГО КЛiМАТУ В СУСПiЛЬСТВi i ЗАКОНОТВОРЧi ПРОЦЕСИ

1. Справа журналiста Гонгадзе як справа Генпрокурора Потебенька

Кiлька мiсяцiв, що пройшли вiд дня зникнення опозицiйного журналiста Георгiя Гонгадзе, не додали ясностi цiй справi. Натомiсть, конвульсивна поведiнка вищого керiвництва Ген-прокуратури, нагромадження навколо справи зникнення журналiста суперечливих заяв i повiдомлень з їхнього боку лише загострили ситуацiю. Загострили настiльки, що справа Гонгадзе у суспiльнiй свiдомостi поступово перетворюється у справу Генпрокурора Потебенька. 21 грудня минулого року депутати виносять на розгляд сесiї проект Постанови стосовно прискорення розслiдування у справi зникнення журналiста Гонгадзе. 10 сiчня депутати заслухали iнформацiю Генпрокурора Потебенька "Про хiд розслiдування кримiнальної справи стосовно зникнення журналiста Гонгадзе". Однак, проект Постанови ВР за iнформацiєю Генпрокурора ухвалити так i не вдалося. По тому депутати ухвалюють рiшення про звiт Генпрокурора у Верховнiй Радi. На що Ген-прокурор напередоднi дати звiту вiдреагував листом до Голови Верховної Ради iвана Плюща, в якому заявив, що не вважає себе зобов'язаним звiтувати перед Верховною Радою. i Верховна Рада це "проковтнула" - жоден з проектiв Постанови ВР, в яких висловлювалась недовiра Генпрокурору Потебеньку не набрав потрiбної кiлькостi голосiв (найкращий результат - 111 голосiв). Не голосували за вiдставку Генпрокурора фракцiї КПУ, НДП. СДПУ(о), ПЗУ, "Яблуко" та депутатськi групи "Трудова Україна" i "Солiдарнiсть". Тобто Генпрокурора пiдтримали комунiсти i олiгархи, що й послужило пiдставою для аналiтикiв зробити висновок про формування у Верховнiй Радi нової червоно-олiгархiчної бiльшостi.

2. Касетна справа як сигнал для опозицiї до змiни полiтичної системи в державi

У полiтичному сенсi справа Гонгадзе i касетна справа - невiддiльнi. Касетна справа лише розширила коло вищих посадовцiв держави, до котрих опозицiя має правовi i полiтичнi претензiї.

Ми говоримо тут про цi резонанснi справи насамперед тому, що вони безпосередньо вплинули на перебiг законотворчого процесу в парламентi i ще тому, що вони є чинниками перегрупування полiтичних сил як у парламентi, так i в суспiльствi.

Прикметною обставиною полiтичної ситуацiї є те, що дiї багатьох полiтичних сил i багатьох полiтикiв з кожним днем все однозначнiше "читаються" в контекстi подiй останнього часу. "Вулиця" вже зовсiм не сприймає лiдерiв КПУ. Остаточно скомпрометували себе НДП та ПЗУ. Про СДПУ(о), "Трудову Україну", "Яблуко", "Солiдарнiсть" i говорити не доводиться. Їхнi самовизначення в полiтичному спектрi вже нiкого не вводять в оману.

Отже, касетна справа спричинила новий пiдхiд до розв'язання полiтичної кризи в державi. Для опозицiї вже замало кадрової профiлактики вищих владних щаблiв. Опозицiя хоче змiнити полiтичну систему держави. Законопроект про внесення вiдповiдних змiн до Конституцiї вже розроблений представниками опозицiї. Заслуговує на увагу факт, що серед його розробникiв є члени Форуму Нацiонального Порятунку (ФНП) i члени Компартiї. Основне в проектi - обмеження президентської влади, перехiд вiд президентсько-парламентської системи управлiння до парламентсько-президентської.

Нi для кого не таємниця, що мотиви в авторiв законопроекту рiзнi. Якщо ФНП та партiї (фракцiї) нацiонально-демократичного спрямування хочуть власне реалiзацiї згаданих положень законопроекту, то для КПУ - це лише промiжний етап. Вони, якби снаги вистачило, пiшли б далi - до вiдновлення системи рад i тому подiбне. Хоч, з iншого боку, комунiсти ведуть подвiйну гру i, час вiд часу, пiдiграють Президентовi Кучмi, наприклад, провокацiйними дiями в акцiї опозицiї.

Влада i засоби масової iнформацiї

16 сiчня ц.р. Верховна Рада провела парламентськi слухання "Проблеми iнформацiйної дiяльностi, свободи слова, дотримання законностi та стану iнформацiйної безпеки України".

Не буде перебiльшенням сказати, що факт цих слухань не в останню чергу спричинений i справою Гонгадзе, i касетною справою, як не є перебiльшенням i твердження, що проблема iнформацiйної дiяльностi, свободи слова... вже "перезрiла" в очiкуваннi на її розв'язання.

Навiть спiкер парламенту iван Плющ визнає, що "зi свободою публiчних висловлювань у нас не все гаразд".

Голова Державного комiтету iнформацiйної полiтики, телебачення та радiомовлення iван Драч наголосив, що "низький рiвень в Українi вiдносин "преса-влада" виявляє безлiч проблем, якi треба розв'язувати як українськiй владi, так i українськiй журналiстицi". А вiце-прем'єр М. Жулинський вiдзначив, що в Українi "створено законодавчу базу, яка вiдповiдає мiжнародним правовим стандартам, але разом з тим iснування такої системи законодавчих актiв ще не гарантує реального захисту iнтересiв суспiльства щодо отримання вiльної та неупередженої iнформацiї".

ii. ПАРЛАМЕНТСЬКА КРИЗА - ПОГЛИБЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОПОЛiТИЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНii

До речi, голова Верховної Ради iван Плющ переконаний, що "в українському парламентi немає кризи, а парламентська бiльшiсть залишається дiєздатною". "Ситуативно дiєздатною, " - уточнюють деякi аналiтики. Спiкер аргументує свiй оптимiзм тим фактом, що "у разi виходу з бiльшостi фракцiї "Батькiвщина", в нiй залишається 253 депутати, а iндивiдуальнi заяви про вихiд з бiльшостi до керiвництва не надходили". Що ж, кожен рахує як кому вигiдно. Ось iнший пiдрахунок: "якщо "Батькiвщину" пiдтримають УНР, "Реформи-конгрес" та НРУ - в "бiльшостi", тобто вже в меншостi, залишиться 199 депутатiв. А такий варiант iмовiрний за певних обставин. i тут уже клановим фракцiям без комунiстiв не обiйтись. iнтереси цих двох груп можуть збiгтись при голосуваннi за вiдставку уряду Вiктора Ющенка. Президенту цей альянс поки що не загрожує (поки олiгархи не вiдступились вiд нього). А от за законопроект, яким передбачено обмеження повноважень Президента, можуть проголосувати i правi, i лiвi (всi, окрiм кланових фракцiй). А це забезпечує 214 голосiв. За пiдтримки позафракцiйних депутатiв цей проект може мати успiх.

Вже тiльки наявнiсть описаної неоднозначностi полiтичних розкладiв - хай дарує шановний спiкер - ставить пiд сумнiв його оптимiзм. Втiм, сьогоднi факт парламентської кризи не потрясає анi основ суспiльства, анi ранимих душ полiтикiв. До кризи звикли, притерпiлись. Про кризу навiть говорять якось неохоче - все вже було, змiнюються лише полiтичнi акценти, та полiтичнi актори iнколи мiняють амплуа.

Чи збереже себе функцiонально нинi формально чинна парламентська бiльшiсть чи сформується нова (з новими полiтичними цiлями), очевидно покаже реакцiя депутатiв на звiт Уряду Вiктора Ющенка, який буде представлено парламентовi на початку квiтня цього року.

Парламент - все ще дiєздатний

19 сiчня 2001 року шоста сесiя Верховної Ради третього скликання завершила свою роботу. Пiдсумовуючи законотворчi здобутки, голова ВР iван Плющ назвав шосту сесiю "однiєю з найбiльш продуктивних у дiяльностi Верховної Ради нинiшнього скликання".

Результативною виявилась шоста сесiя при розглядi законопроектiв, визначених Президентом Л. Кумою як невiдкладнi. Вдалося звести до мiнiмуму застосування механiзму вето. Саме на шостiй сесiї було вирiшено одне з складних питань економiки - ухвалено Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платникiв податкiв перед бюджетними та державними цiльовими фондами". Значну увагу було придiлено питанням, пов'язаним з пiдтримкою власного товаровиробника та пiдприємництва. Зроблено прорив у реформуваннi агропромислового комплексу.

Про плiднiсть законотворчої роботи говорять i кiлькiснi показники (дивись таблицю). Однак депутатам так i не вдалось ухвалити жодного iз запланованого до розгляду Кодексiв, а це гальмує проведення земельної, бюджетної, судової, адмiнiстративної реформ.

iii. ПОЛiТИЧНi ВАЖЕЛi СТОРiН ПРОТИБОР-СТВА

До таких аналiтики зараховують ухвалений Верховною Радою законопроект про вибори народних депутатiв (18 сiчня ц.р.) на пропорцiйнiй основi i "провалений" (не ухвалений) законопроект "Про внесення змiн до Конституцiї України за результатами всеукраїнського референдуму за народною iнiцiативою" (18 сiчня ц.р.).

Юридична недосконалiсть референдумного законопроекту (i в редакцiї Президента, i в новiй редакцiї Тимчасової комiсiї), не об_рунтована юридично фрагментарнiсть пiдходу авторiв обох редакцiй законопроекту (законопроект, по сутi, пропонує вирiшити лише одну з проголосованих на референдумi проблем), тим не менше, не заважає зацiкавленим (Президента, наприклад) звинувачувати депутатський корпус в iгноруваннi народного волевиявлення. Ну а закон про вибори народних депутатiв Президент не пiдписав. Мотивацiя Президента змiнювалась в залежностi вiд обставин. Спочатку була спроба "обмiняти" вето на позитивне голосування за двопалатний парламент (це тодi, коли Президент ще не розумiв неможливостi пiдготувати проект про двопалатний парламент до закiнчення повноважень парламенту нинiшнього). Потiм Президент зажадав, як передумову, ухвалу закону про партiї з його (Президента) зауваженнями. Пiд час прес-конференцiй або зустрiчей з трудовими колективами Президент говорив одне, на зустрiчах з деякими фракцiями - iнше. Словом, Президент, зваживши всi "за" i "проти", зупинився на "змiшанiй системi", чим пiдiграв клановим партiям.

iV. СЬОМА СЕСiЯ. ВАЖКИЙ СТАРТ

В таких полiтичних реалiях розпочала роботу сьома сесiя Верховної Ради третього скликання. Назагал, до кiнця сесiї (13 липня ц.р.) заплановано провести 40 пленарних засiдань парламенту та 6 днiв Уряду у Верховнiй Радi.

В планах сесiї розглянути законопроекти Цивiльного, Кримiнального, Бюджетного, Податкового, Митного, Сiмейного Кодексiв, якi вже пiдготовленi чи готуються до другого-третього читання. Невiдкладного розгляду потребують i закони "Про Кабiнет Мiнiстрiв України" та "Про полiтичнi партiї".

Нагадаємо, що "Закон про полiтичнi партiї" Верховна Рада ухвалила ще 21 грудня 1999 року. Потiм було вето Президента, яке депутати подолали (16.03.2000), а невдовзi Президент знову повернув закон до парламенту зi своїми зауваженнями.

Непросту передiсторiю має i не пiдписаний Президентом "Закон про Кабiнет мiнiстрiв України", який Верховна Рада ухвалила ще в листопадi 1999 року.
На початку сьомої сесiї Комiтет з питань правової полiтики запропонував, аби розв'язати цю давню проблему, нову редакцiю цього законопроекту. Однак, ухвала проекту про Кабiнет мiнiстрiв обростає новими проблемами - скажiмо, законодавчого вирiшення питання парламентської бiльшостi та парламентської опозицiї. Тож на початок сьомої сесiї було пiдготовлено чотири проекти закону про Кабiнет мiнiстрiв.

Один з них ВР ухвалила 22 березня у першому читаннi. Цього ж дня депутати 391 голосом ухвалили Бюджетний Кодекс. Факт такої одностайностi засвiдчує, що, незважаючи на складнi та суперечливi процеси в депутатському корпусi Парламент лишається достатньо дiєздатним.