Мiжнароднi вiдносини

Твердження про те, що Україна - це країна європейська, або про те, що Україна "рухається до Європи" вже стали звичними для бiльшостi українських громадян. Не оминають нагоди заявити про європейський або євроатлантичний вибiр i керiвники держави. В iнтерв'ю агентству Рейтер 12 квiтня президент Леонiд Кучма ще раз пiдтвердив, що результати останнiх парламентських виборiв нiяк не вплинуть на зовнiшньополiтичний курс України, i її стратегiчною метою залишається iнтеграцiя в ЄС.

 

Проте геополiтичний потенцiал України такий, що її iнтереси знаходяться не лише в Європi. iснує низка факторiв, що змушують Україну мати аналогiчний європейському, спiвставний за рiвнем значущостi комплекс пiдходiв i стосовно окремих центрiв впливу та впливових країн в протилежному вiд Європи напрямку - в Азiї.

 

Найголовнiшими з цих факторiв є географiчне розташування, структура економiки та економiчнi зв'язки, характер полiтичних вiдносин усерединi суспiльства, а також iсторично-культурна спадщина. Їх сукупнiсть окреслює Україну як країну "межову", тобто таку, хiд розвитку якої визначається взаємодiєю кiлькох геополiтичних сил. Аналiз iсторичного розвитку України - вiд часiв Київської Русi до сьогоднiшнiх днiв - дозволить для будь-якої епохи видiлити комбiнацiї двох, а то й трьох, таких сил, серед яких, окрiм європейської, завжди була й азiйська (чи євразiйська).

 

Сьогоднi, якщо говорити про тi азiйськi країни, вiдносини з якими мають для України особливе значення, можна видiлити двi прiоритетнi групи країн СНД, а також кiлька країн за її межами. В СНД ключовими для української геополiтики є, насамперед, Росiя зi згуртованими довкола неї країни Євроазiатського Економiчного Спiвтовариства (ЄАЕС), а також країни, розташованi на пiвденному фланзi ЄАЕС - в  чорноморсько-каспiйському регiонi, - полiтичною вiссю яких є об'єднання ГУУАМ. Стратегiчний характер мають i вiдносини України з Туреччиною i Китаєм.

 

 

Об'єктивно Росiя є найбiльш значущою для української зовнiшньої полiтики країною. Уникнути спiвробiтництва з нею не мiг би жоден український уряд. Схоже, в останнi роки серед української полiтичної елiти утвердився зважений i багатовимiрний пiдхiд до Росiї як до країни, сусiдство з якою передбачає як можливостi для взаємовигiдного спiвробiтництва, так i неминучi конфлiкти.

 

Аналiзуючи iсторично короткий досвiд становлення України як суб'єкта геополiтики, не буде перебiльшенням сказати, що його домiнантною ознакою було прагнення зменшити залежнiсть вiд Росiї. Це цiлком зрозумiло, враховуючи той факт, що до здобуття незалежностi Росiя коло 200 рокiв - з часу останнiх розподiлiв Польщi - здiйснювала вирiшальний вплив на основну частину українських земель.

 

Росiя доволi швидко оговталась вiд розпаду Радянського Союзу i активно продовжує сьогоднi свою традицiйну геополiтичну гру у "збирання земель", прагнучи залучити до неї i Україну. Фактор сили у цiй грi, хоча i зберiгає немале значення, дещо вiдходить на заднiй план. Натомiсть, сьогоднi головнi важелi росiйського впливу на Україну знаходяться в економiчнiй площинi: це, насамперед, заборгованiсть України та її енергетична залежнiсть. При чому особливо важливим є те, що сьогоднi всi нафто- та газопроводи, якими в Україну надходять енергоресурси, проходять виключно через територiю Росiї, що посилює можливостi останньої у здiйсненнi тиску на Україну.

 

Про значимiсть для України торгово-економiчних вiдносин з Росiєю може говорити об'єм товарообiгу мiж двома країнами. В 1996 р. частка Росiї в товарообiгу України складала 45%, в 1997 р. - 36,9%, в 1998 - 36,5%, в 1999 рр. - 34,3%. В 2000 роцi на Росiю припадало 24,1% українського експорту i 41,7% iмпорту. В 2001, вiдповiдно, 22,6% i 36,9%. Офiцiйна статистика дозволяє зробити два висновки. По-перше, Росiя виступає найбiльшим торговим партнером України i, що найважливiше, найбiльшим iмпортером, причому на порядок бiльшим, нiж будь-яка iнша окрема країна. По-друге, залежнiсть України вiд росiйського iмпорту, хоча i залишається значною, проте в останнi роки зменшується.

 

Товарно-сировинна залежнiсть вiд росiйського iмпорту та заборгованiсть роблять сприятливим прихiд в Україну росiйського капiталу. За словами росiйського посла в Українi Вiктора Черномирдiна, за останнi десять рокiв росiйськi iнвестицiї в Україну склали "лише $300 млн". А Україна серед країн, до яких Росiя iнвестує, - на п'ятому мiсцi. Точно прокоментувати цi цифри важко, оскiльки росiйський капiтал приходить не завжди прямо з Росiї. Однак деякi аналiтики вважають, що сьогоднi ним контролюється понад 60% нафтопереробної промисловостi України, повнiстю - алюмiнiєва, а також переважна частка чорної металургiї. Фактично всi вони вiдзначають, що росiйський капiтал значно бiльше, нiж захiдний, пристосований до напiвпрозорих правил гри в українськiй економiцi.

 

На характер вiдносин з Росiєю впливає i позицiя української верхiвки всерединi країни. Пiд час нещодавньої внутрiшньополiтичної кризи, викликаної "касетним скандалом", президент України був змушений пiдсилювати свої внутрiшнi позицiї, шукаючи пiдтримки в Росiї. Остання поспiшила її надати, але, як вважають, небезкорисливо. З iншого боку, "касетний скандал" змусив країни Заходу засумнiватись у наявностi в українського керiвництва волi до демократичних перетворень.

 

 

Вiдносини з країнами Чорноморсько-Каспiйського регiону важливi для України, насамперед, пiд кутом енергетичної безпеки i розбудови альтернативного росiйському маршруту транспортування енергоносiїв. До країн регiону, з якими Україна встановила тiснi партнерськi стосунки, слiд вiднести Грузiю, Азербайджан, Узбекистан, а також Туркменiстан. Першi три країни входять до об'єднання ГУУАМ (вiд перших лiтер країн, що входять: Грузiя, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова).

 

Якщо вiдносини з Росiєю займають сьогоднi чiльне мiсце в українськiй зовнiшнiй полiтицi, то вiдносини  з країнами ГУУАМ - це швидше вiдносини на перспективу. Наразi обсяг торгiвлi з країнами ГУУАМ вкрай незначний: разом - бiля 2% українського товарообiгу. i якщо у взаєминах з Росiєю одним зi стратегiчних прiоритетiв України є зменшити свою енергетичну залежнiсть вiд неї, то головним стратегiчним змiстом взаємин з країнами Чорноморсько-Каспiйського регiону якраз i є зменшення цiєї залежностi.

 

У спiвробiтництвi з країнами ГУУАМ присутнi не лише економiчнi, а й полiтичнi мотиви. Насамперед - прагнення стримати претензiї Росiї на виключний вплив в СНД. В цьому країни ГУУАМ знаходили активну пiдтримку з боку Заходу, свiдченням чого є сама iсторiя створення цього об'єднання. Початково "група чотирьох" (без Узбекистану) оформилась 10 жовтня 1997 року в Страсбурзi в рамках саммiту Ради Європи в ходi роботи над договором про фланговi обмеження в Європi. Узбекистан увiйшов до об'єднання 24 квiтня 1999 року пiд час ювiлейного саммiту країн-членiв НАТО. Об'єднання працювало i працює досi в форматi полiтико-консультацiйного форуму, хоча були i спроби iнституцiоналiзацiї вiдносин.

 

Країни Заходу зацiкавленi в полiтичному компонентi вiдносин у ГУУАМ, проте поки що по рiзному пiдходять до їх економiчної складової. Рiч у тiм, що економiчна рентабельнiсть транспортування нафти з Каспiю через Закавказзя, Чорне море i Україну в Європу невисока, а коло споживачiв цiєї нафти обмежуватиметься країнами Схiдної Європи i Нiмеччиною. Далi, каспiйська нафта пiде в Європу через Україну лише за умови побудови нафтопроводу Броди-Плоцьк, який зараз знаходиться в стадiї розробки проектної документацiї. До того ж, на вiдмiну вiд України, Європа вже має кiлька альтернативних джерел енергозабезпечення.

 

Головним мотивом, який пiдштовхує країни Заходу до допомоги Українi та країнам ГУУАМ у побудовi енергетичного коридору є геостратегiчний iнтерес, що полягає у забезпеченнi доступу до енергоносiїв Центральної Азiї. Географiчне положення цього регiону таке, що вiн замкнений країнами, у яких iз Заходом складнi вiдносини в геополiтичному вiдношеннi - Росiєю, Китаєм та iраном. Коридори може бути прокладено тiльки через Афганiстан i Пакистан у напрямку до iндiйського океану, або через Азербайджан i Грузiю - в напрямку Європи.

 

Слiд вiдзначити, що зацiкавленiсть України у створеннi коридору  для транспортування енергоносiїв за маршрутом Центральна Азiя - Закавказзя - Європа на порядок вища, нiж власне у європейських країн. Тому розвиток вiдносин в межах ГУУАМ залишається серед головних прiоритетiв української зовнiшньої полiтики.

 

 

 

В Азiї iснують ще двi країни, вiдносини з якими мають для України стратегiчне значення, - Туреччина i Китай. Пояснюється це цiлою низкою причин.

 

У випадку Туреччини можна видiлити три головнi чинники, що визначають значущiсть вiдносин з цiєю країною. По-перше, це спроможнiсть цiєї країни впливати на безпеку в Чорноморсько-Кавказькiй зонi. Туреччина є давнiм союзником США, важливим членом НАТО i має значний власний геополiтичний потенцiал. Оглядачi вiдзначають сприятливе для України змiцнення вiйськово-полiтичних вiдносини мiж нею i Туреччиною за останнi мiсяцi. По-друге, Туреччина є другим за мiсткiстю пiсля Росiї ринком збуту українських товарiв - 6,2% в структурi українського експорту в 2001 роцi - i важливим економiчним партнером. Нарештi, Туреччина контролює стратегiчнi морськi ворота України - Чорноморськi протоки, якi сполучають Україну з Середземномор'ям i вiдкривають шлях до морської торгiвлi зi свiтом.

 

Туреччина виступила iнiцiатором створення Органiзацiї Чорноморського Економiчного Спiвробiтництва (ОЧЕС), утвореної в червнi 1992 року. Органiзацiя створює сприятливий полiтичний форум для розв'язання, насамперед, проблем, пов'язаних iз розвитком iнфраструктури Чорноморського регiону. Україна головувала в цiй органiзацiї з листопада 2001 по квiтень 2002 року.

 

У вiдносинах України з Китаєм визначальним є полiтичний чинник, хоча економiчне партнерство мiж двома країнами також доволi розвинене. Керiвництво Китаю виявляє стабiльну зацiкавленiсть у змiцненнi України як незалежної держави, що пояснюється прагненням стримувати iмперськi амбiцiї свого пiвнiчного сусiда - Росiї. Як наслiдок, Україна практично постiйно знаходить в Китаї пiдтримку, навiть у часи охолодження вiдносин з Заходом чи Росiєю. Пiдтримка з боку Китаю виявляється як в мiжнародних органiзацiях, так i на рiвнi двостороннiх вiдносин, в тому числi вiйськово-полiтичних та економiчних. Наприклад, Китай, який нещодавно став членом ВТО, висловив не тiльки найповнiшу пiдтримку прагненню України вступити в цю органiзацiю, але й готовнiсть передати Українi свiй досвiд в цьому напрямку.

 

Китай також є помiтним економiчним партнером України i найбiльшим - у динамiчному Азiатсько-Тихоокеанському регiонi. Вiн займає шосте мiсце у списку країн, до яких експортуються українськi товари (3,3% в 2001 роцi). Характерним при цьому є розвиток вiдносин в високотехнологiчних сферах, таких, як авiакосмiчна промисловiсть, матерiалознавство, високотехнiчне машинобудiвництво тощо.

 

 

В деяких полiтичних колах в Українi iснує думка, що необхiднiсть максимальної диверсифiкацiї джерел енергопостачання потребує розробки окремої лiнiї поведiнки i щодо таких країн, як iран та iрак, у яких не зовсiм гармонiйнi вiдносини з захiдними партнерами України. Зокрема, думка про те, що Українi слiд подумати "про гнучкiшу й, можливо, не експлiковану лiнiю поведiнки" (щодо цих країн) фiгурує i в фундаментальнiй працi "Україна 2000 i далi: геополiтичнi прiоритети та сценарiї розвитку", пiдготовленiй аналiтичними структурами при РНБО.

 

Хоча сьогоднi економiчнi вiдносини України з iраном та iраком не належать до числа її прiоритетiв, можливiсть їх активiзацiї за сприятливих обставин зберiгається. Особливо перспективними можуть бути вiдносини з iраном, який, по-перше, має власнi величезнi запаси енергоносiїв, i по-друге, має геополiтичнi можливостi для впливу на реалiзацiю українських iнтересiв в Каспiйському регiонi.

 

 

Перспективи розвитку вiдносин мiж Україною i Росiєю, а також мiж Україною та iншими важливими для неї азiйськими країнами, цiкавлять багатьох - i не тiльки всерединi країни. Позицiя України об'єктивно впливатиме на стратегiчний баланс сил у Європi та свiтi.

 

Низка заяв вищих українських керiвникiв, зроблених за кiлька мiсяцiв перед виборами, пiдiймає питання про можливостi входження країни до ЄАЕС. Проте, хоча сьогоднi справдi є всi пiдстави вважати, що Росiя та решта країн ЄАЕС неминуче займатимуть одне з чiльних мiсць в системi геополiтичних та геоекономiчних прiоритетiв України, однак, у разi незмiнностi курсу на євроiнтеграцiю, вступ України до ЄАЕС залишатиметься малоймовiрним.

 

Спiвробiтництво з країнами ЄАЕС i, в першу чергу, з Росiєю може розширюватись тiєю мiрою, в якiй це буде економiчно вигiдно Українi, або мiрi тiєю мiрою, в якiй воно посилюватиме внутрiшньополiтичний ресурс української владної верхiвки. Україна, хоча й зацiкавлена у збереженнi мiсткого ринку країн ЄАЕС та налагодженнi кооперацiйних зв'язкiв, традицiйно завжди вкрай обережно ставилась до участi в iнтеграцiйних проектах, iнiцiйованих Росiєю.