Масовi протести в Українi :: ОCIНЬ 2002 №14 :: The Romyr report :: Проекти

МАСОВi ПРОТЕСТИ В УКРАЇНi: ТЕОРiЯ i ПРАКТИКА

Останнiм часом репутацiя українцiв як однiєї з найтолерантнiших нацiй у свiтi почала зазнавати змiн. Якщо ранiше вважалося, що українцi здатнi з буддiйською незворушнiстю спостерiгати за економiчними та полiтичними катаклiзмами, то в свiтлi останнiх подiй ця теза стає все бiльш сумнiвною. Нинi нiкого не здивуєш колонами демонстрантiв на вулицях чи наметами пiд адмiнiстрацiями владних установ. Про що це свiдчитьi Про розвиток громадянського суспiльства чи про рiст незадоволення життям, який спонукає народ iти супроти власної терплячої вдачii Спробуємо проаналiзувати, як змiнювалась українська протестна активнiсть за останнi кiлька рокiв, вiдповiвши на ключовi запитання: "що", "чому", "хто" та "як".

Графiк 1. Кiлькiсть тих, хто висловлює бажання активно протестувати проти погiршення життя

За офiцiйними даними, в Українi вiдбувається в середньому 8 тисяч акцiй протесту на рiк. Щоправда, цi данi є бiльше нiж приблизними. Кабiнет Мiнiстрiв України видав наказ, яким зобов'язав Державний Комiтет Статистики включати iнформацiю про протестнi акцiї до статистичних збiрникiв, але "замовлення" поширюється лише на страйки. Отож, статистична iнформацiя про полiтичнi протести не лише проходить повз увагу влади, але є недоступною для громадськостi. Крiм того, ця офiцiйна iнформацiя не дає уявлення про вимоги, характер та масштаб страйкiв, вiдомо лише, що учасниками страйкiв є представники державних пiдприємств, шахтарi та бюджетники.

Таким чином, джерелом iнформацiї про масовi протести є ЗМi та соцiологiчнi опитування. Втiм, перше джерело не дає репрезентативної iнформацiї, а друге може свiдчити лише про тенденцiї, а не про факти. Тим не менше, аби краще уявити, про що йде мова, пропонуємо пересвiдчитись в тому, що схильнiсть до масових протестiв в Українi дiйсно має мiсце.

iнститутом Соцiологiї України кожного року проводяться опитування, якi включають таке питання: "Що на вашу думку краще: терпiти матерiальнi труднощi заради збереження в країнi порядку, миру та спокою чи у випадку значного погiршення умов життя виходити на вулицi з протестомi" На графiку 1 зображена динамiка змiни ставлення до активного протесту протягом останнiх семи рокiв. Вiдразу ж, "на око" можна вiдзначити, що пiк протестних установок припадає на 1998 рiк - рiк економiчної кризи, коли курс гривнi впав у 2,5 рази, рiзко зросла заборгованiсть по зарплатах, зросло безробiття - до тiєї межi, що навантаження на одну посаду сягало 30 осiб. Причиною росту схильностi до протестiв, який почався у 2000 роцi i продовжується до цього дня, слiд вважати незадоволення полiтичною ситуацiю.

На жаль, подiбнi опитування проводяться лише раз на рiк, що не дозволяє вiдстежити "протестну" реакцiю громадськостi на конкретнi подiї, такi як касетний скандал, змiни в урядi та iн. Щоправда, полiтичний протест в Українi, крiм окремих "лейтмотивних" акцiй на зразок "України без Кучми", є переважно пасивним. Опитування показують, що значна частина населення взагалi не вважає акцiї протесту ефективними, тож громадяни вдаються до таких форм пасивного протесту як "голосування ногами", тобто бойкотування виборiв. Так, скажiмо, останнi вибори проiгнорувало бiльше третини дорослого населення.

Ми вже навели кiлька найбiльш очевидних причин масових протестiв в Українi: незадоволенiсть матерiальними умовами життя i полiтична ситуацiя, яка опосередковано зумовлює цю незадоволенiсть. Опитування, здiйсненi Нацiональним iнститутом стратегiчних дослiджень, дозволяють вибудувати таку iєрархiю мотивацiй, якi зумовлюють протестну активнiсть:

Графiк 2. Задоволенiсть рiвнем життя родини.

Спробуємо подивитись на природу цього феномену бiльш детально.
В сучаснiй полiтичнiй теорiї iснує два пiдходи до вивчення протестної активностi: депривацiйний та полiтичний. Прихильники депривацiйного пiдходу вбачають причину масових протестiв в незадоволеностi рiвнем життя: iнфляцiєю, падiнням рiвня доходiв, безробiттям та iн. Полiтичний пiдхiд передбачає схильнiсть до протестiв з причини незадоволеностi громадян можливiстю реально впливати на прийняття полiтичних рiшень у країнi. Вiдразу ж зауважимо, що такий пiдхiд має сенс лише за умови хоча б вiдносної демократизацiї суспiльства.
Розглянемо причини протесту в межах депривацiйного пiдходу. Як можна бачити на графiку 2, задоволенiсть рiвнем життя українцiв є дуже низькою, досягаючи у своєму максимумi трьох балiв з десяти. Як ми i передбачали, пiк схильностi до протесту припадає на 1998, коли рiвень задоволеностi життям був найменшим. Втiм, як можна бачити, до 2001 року рiвень задоволеностi життям поступово зростає, в той же час зростає i схильнiсть до протестiв. Поглянемо, що може зумовлювати таку тенденцiю.

Якщо прослiдкувати за змiною оцiнки громадянами свого впливу на рiшення влади, то можна бачити, що бiльша частина населення не тiшить себе сподiваннями вплинути на полiтичнi рiшення в цiй державi (Графiк 3). Причому цiкаво, що таке ставлення бiльшою мiрою стосується мiсцевої влади, нiж Уряду. Однiєю з причин цього явища може бути бiльша впевненiсть громадян у корумпованостi мiсцевої влади, нiж державної, оскiльки рiшення мiсцевої влади безпосередньо впливають на життя мешканцiв окремого регiону.

Графiк 3. Суб'єктивна оцiнка своєї можливостi вплинути на рiшення влади

Якою б не була причина такої розбiжностi, видно, що оцiнка можливостi вплинути на рiшення влади в державi i на мiсцях змiнюється паралельно, тож, ймовiрно, що на цю тенденцiю впливають однi i тi самi подiї. Для бiльшостi громадян саме участь у виборах є можливiстю вплинути на полiтичний процес, тож логiчно припустити, що результати та наслiдки виборiв матимуть вплив на суб'єктивну оцiнку залученостi громадян до прийняття рiшень. Можна вiдзначити, що пiсля парламентських виборiв 1998 року вiдбувся спад задоволеностi громадян своїм полiтичним життям, а пiсля 1999 року, коли в результатi виборiв Президента не вiдбулося "червоного реваншу", iмовiрнiсть якого була досить високою, цей рiвень зрiс. Втiм, пiсля подiй 2000 року - Всеукраїнського Референдуму (результати котрого, до речi, ще й досi не втiлено) та касетного скандалу - разом з рiвнем довiри до влади зменшується впевненiсть громадян у можливостi впливати на полiтичну ситуацiю в країнi.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Українi на схильнiсть до протестiв досить сильно впливають обидва фактори - задоволенiсть рiвнем життя i задоволенiсть своєю участю в прийняттi полiтичних рiшень. Можна припустити, що зростання рiвня життя спричиняє бiльшу схильнiсть громадян цiкавитись полiтикою i боротись за свої громадськi права.

Тепер кiлька слiв про соцiально-демографiчi характеристики тих, хто висловився за участь у масових протестах. За даними фонду "Демократичнi iнiцiативи", серед тих, хто висловився за протест, бiльше чоловiкiв (42%) нiж жiнок (33%). Люди старшого вiку - за 55 рокiв - здебiльшого висловлюються проти активного протесту (39% проти, 29% - за), прагнучи зберегти мир та злагоду будь-якою цiною. Серед людей середнього вiку (30-54 роки) прихильникiв протесту бiльше (35%), молодь же (до 30 рокiв) висловлює найбiльшу схильнiсть до протесту - таких 40%. Найменше готовi активно протестувати пенсiонери та колгоспники, тодi як серед представникiв iнших соцiальних груп - iнтелiгенцiї, службовцiв, квалiфiкованих та неквалiфiкованих робiтникiв, учнiв та студентiв тощо, - переважають настрої на користь протесту.

Якщо оцiнити географiчне розповсюдження протестних настроїв, побачимо, що найбiльш активними в цьому вiдношеннi є Крим та схiднi регiони (44%), значно розповсюдженi протестнi настрої в Кивi (38%), тодi як представники захiдних регiонiв є найменш схильними до протестiв.

В такому демографiчному розподiлi протестних настроїв немає нiчого дивного. Молодь завжди була бiльш активною, нiж люди старшого вiку, а Крим та схiднi регiони вже довший час визначають як регiони з "найбiльшою соцiальною напругою". Повертаючись до дослiдження Нацiонального iнституту стратегiчних дослiджень, спробуємо з'ясувати, якi саме мотиви спричиняють протест в рiзних регiонах країни. В результатi проведення факторного аналiзу, було встановлено, що мотиви протестiв можна об'єднати в чотири фактори. Перший з них, котрий пояснює поведiнку 44% опитаних, об'єднує такi мотиви як "захист незалежностi та територiальної цiлiсностi України", "захист прав свого народу", "захист демократiї, прав людини", "боротьба за чистоту навколишнього середовища", "боротьба за свободу економiчної дiяльностi, лiбералiзацiю економiки". Цей фактор, який можна умовно назвати "демократичним", найбiльш виявлений в Києвi, Пiвденному, Центральному, Захiдному та Пiвденно-Захiдному регiонах. "Неокомунiстичний" фактор, який об'єднує такi мотиви як "боротьба за владу трудящих, проти встановлення капiталiстичного ладу" та "боротьба за возз'єднання України з Росiєю" (11% опитаних) найбiльше виявлений в Криму, Пiвденному та Схiдному регiонах. В тих же регiонах виявлено вплив "матерiального" фактору, що об'єднує "зниження рiвня життя сiм'ї" та "боротьбу iз засиллям представникiв влади" (9% опитаних). Мотив боротьби за автономiю (чи повну незалежнiсть) свого регiону (8% опитаних) найбiльш виражений в Криму.

До запитання "Якi способи захисту своїх прав ви вважаєте найефективнiшими i припустимимиi" було запропоновано такi варiанти вiдповiдей:

Всi цi варiанти протесту мали своїх прихильникiв. Варiант "iнше" обирає в середньому 1% респондентiв, тож можна сказати, що перелiк є достатньо повним. Втiм, третина респондентiв не вважає жоден з перелiчених способiв протесту ефективним, а ще 25-30% не визначились у своєму виборi. Можна умовно розподiлити цi способи протесту на "легiтимнi ненасильницькi" (участь у передвиборчих кампанiях, збiр пiдписiв, законнi мiтинги та демонстрацiї), "нелегiтимнi ненасильницькi" (загроза страйком, бойкот, незаконнi мiтинги та демонстрацiї, незаконнi страйки, голодовки протесту, пiкетування державних установ) та "легiтимнi насильницькi" (захоплення будинкiв, створення вiйськових утворень), створити вiдповiднi новi змiннi i простежити динамiку змiни ставлень до цих способiв протесту в часi (Графiк 4).

Графiк 4. Припустимi способи захисту власних прав та iнтересiв за критерiями легiтимностi та застосування насильства

Можна вiдмiтити, що схильнiсть до нелегiтимного насильницького протесту залишається досить низькою упродовж усiх семи рокiв. Змiна рiвня схильностi до легiтимного та нелегiтимного ненасильницького протестiв вiдбувається переважно паралельно, окрiм перiоду 1995-96 та 1998-99 рокiв. Вiдмiннiсть у першому перiодi може бути пояснена рiзким падiнням рiвня життя у 1995-96 роках (див. графiк 2) - саме в таких обставинах, схоже, люди схильнi до найбiльш жорстких виявiв незадоволення. У 1998-99 роках вiдбувалося поступове зростання рiвня життя i зниження незадоволеностi полiтичним життям. Отож, природно, бiльша схильнiсть громадян саме до легiтимних форм протесту на вiдмiну вiд нелегiтимних, пов'язана iз зростанням впевненостi у можливостi вплинути на полiтичну ситуацiю в країнi.

На завершення цього короткого аналiзу протестної активностi громадян України, ми пропонуємо невеличку "iнструкцiю" до iнтерпретацiї та прогнозування масових протестiв. Отож:

1. У залежностi вiд економiчної та полiтичної ситуацiї до масових протестiв схильнi вiд 25 до 40% українцiв.

2. На схильнiсть до протестiв впливає як "депривацiйний" (незадоволенiсть рiвнем життя), так i "полiтичний" (незадоволенiсть залученiстю до прийняття полiтичних рiшень) чинники. До того ж, помiчено що, "полiтичний" чинник вступає у дiю тодi, коли незадоволенiсть матерiальним станом вiдходить на другий план.

3. До масових протестiв схильнi у бiльшiй мiрi чоловiки, нiж жiнки; молодь та люди середнього вiку бiльше, нiж старшi громадяни. Найбiльш "неспокiйними" у цьому вiдношеннi є Київ, схiднi регiони та Крим. Крiм того, якщо центр та захiд країни схильнi до протестiв через "демократичний" фактор, то схiд та пiвдень - через "неокомунiстичний" та "матерiальний".

4. Схильнiсть до насильницьких протестiв в Українi є досить низькою, однак iснує потенцiйна схильнiсть до нелегiтимних протестiв, таких як незаконнi страйки та пiкетування, яка реалiзується за рiзкого погiршення рiвня життя.

Отже, українцi повною мiрою використовують права на протест, наданi їм 39-ою та 44-ою статтями Конституцiї України. На жаль, держава не виконує всiх тих зобов'язань, якi взяла на себе згiдно з 43-ої ат 46-ої статтями Конституцiї, як-то своєчасна i вiдповiдна оплата працi та соцiальний захист, що i призводить до такого високого попиту на 39-ту ти 44-ту статтi. Складними i часом дуже напруженими є стосунки мiж громадянами i владою, i залишається лише сподiватися, що той хиткий баланс сил, який iснує нинi, збережеться i надалi.

The Romyr report

Архів

Масовi протести в Українi