Версія для друку

Україна говорить

Голодомор 1932-33 рокiв: Україна не мовчить

Цей рiк є 70-ими роковинами голодомору 1932-33. Десять рокiв тому, на 60-ту рiчницю страшної трагедiї жертви голодомору не були вшанованi належним чином, i тiльки Президент, Леонiд Кравчук, та окремi народнi депутати й офiцiйнi посадовi особи зробили виступи, в яких iз осудом та скорботою говорили про страшнi подiї 1932-33 рокiв. На 65-ту рiчницю голодомору, Президент Леонiд Кучма видав указ "Про проведення Дня пам'ятi жертв голодомору 1932-33 рокiв" кожної четвертої суботи листопада - згодом, 31 жовтня 2000 року до Указу були внесенi змiни, за якими кожної четвертої суботи листопада проводитиметься "День пам'ятi жертв голодомору та полiтичних репресiй 1932-33 рокiв". На жаль, для багатьох українцiв цi заходи не мали великого значення. Жахливi подiї 1932-33 рокiв залишились захованими глибоко в пiдсвiдомостi людей чи просто невiдомими.

70-тi роковини голодомору стали вирiшальними. Україна впевнено заговорила на офiцiйному рiвнi через Президента, Парламент та Кабiнет Мiнiстрiв. 20 березня 2002 року Президент видав Указ про утворення Органiзацiйного комiтету на чолi з Прем'єр-мiнiстром, вiдповiдальної за проведення на регiональному , нацiональному та мiжнародному рiвнях заходiв у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Українi. Президент України Леонiда Кучма виступив iз "Зверненням до українського народу у зв'язку з Днем пам'ятi жертв голодомору та полiтичних репресiй" 24 листопада 2002 року. 28 листопада 2002 Верховна Рада України видала двi постанови: одна з них призначала парламентське слухання, присвячене пам'ятi жертв голодомору, на 12 лютого 2003 року, а iнша, "засуджуючи полiтику геноциду, що проводилася на державному рiвнi керiвниками тоталiтарного радянського режиму проти громадян України", призначала спецiальне парламентських засiдання з цього ж питання на травень 2003 року. Також Верховна Рада запропонувала Кабiнету Мiнiстрiв провести серiю громадських заходiв вшанування пам'ятi жертв. Президент 6 грудня 2002 року пiдписав розпорядження "Про додатковi заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Українi". 12 лютого 2003 року Президент доручив Кабiнету Мiнiстрiв розглянути можливiсть спорудження меморiального комплексу, а Верховна Рада того ж дня провела слухання, присвячене пам'ятi жертв голодомору, i пiдтвердила свiй намiр провести спецiальне засiдання з цього питання у травнi.

Через три мiсяцi, 14 травня 2003 року, у Верховнiй Радi вiдбулося Спецiальне Засiдання, присвячене 70-тим роковинам голодомору. Вiце-прем'єр мiнiстр України Дмитро Табачник та Голова Комiтету Верховної Ради з питань прав людини, нацiональних меншин, мiжнацiональних вiдносин Геннадiй Удовенко виступили iз вагомими доповiдями. Засiдання проходило без фракцiї комунiстiв, що з самого початку на знак протесту покинула залу: комунiсти, визнаючи факт голоду в Українi, заперечують причетнiсть до нього тогочасної влади Радянського Союзу. Результатом Спецiального Засiдання стало прийняття 15 травня постанови Верховної Ради України щодо вшанування пам'ятi жертв голодомору 1932-1933 рокiв "здiйсненого тоталiтарним сталiнським режимом". i вже 3 червня 2003 року Мiнiстерством культури i мистецтв, державною адмiнiстрацiєю мiста Києва та державним Комiтетом з будiвництва та архiтектури був оголошений конкурс на кращий проект пам'ятника.

iсторично важливiй постановi, прийнятiй 15 травня, передували роки приховувань, заперечень та спотворення фактiв. iнформацiя щодо голодомору в Українi набула мiжнародного розголосу завдяки iнiцiативi з-за кордону, в тому числi дослiдженням Канадського iнституту Українських Студiй, унiверситету Альберти та Гарвардського унiверситету. Широковiдома книга Роберта Конквеста "Урожай скорботи", опублiкована 1986 року, вiдiграла важливу роль у приверненнi уваги свiтової громадськостi до свiдомої полiтики влади Радянського Союзу спрямованих на знищення неймовiрно великої кiлькостi українцiв. Конквест працював над книгою спiльно з Джеймсом Мейсом, який дослiджував дану тему в Гарвардському унiверситетi.

Пiсля виходу книги Конгресом США була створена комiсiя, дослiдницький пiдроздiл якої очолював Джеймс Мейс, що 1988 року визнала голод 1932-33 рокiв актом геноциду керiвництва Радянського Союзу проти українського народу. Рiшення мiжнародних комiсiй Швецiї та Бельгiї щодо голодомору 1932-33 рокiв разом з iншими дослiдженнями та засудженням дiй, що спричинили трагедiю, унеможливлювали будь-якi заперечення, iгнорування чи замовчування голодомору в Українi.

У груднi 1987 року Перший секретар КПУ, Володимир Щербицький публiчно визнав факт голодомору в Українi 1932-33 рокiв, що стало першим офiцiйним визнанням голодомору Радянським Союзом. 7 лютого 1990 року, в час розпаду Радянського Союзу, КПУ видала резолюцiю, в якiй звинувачувала Сталiна в свiдомоiй органiзацiї голодомору. За повiдомленнями мiжнародного iнформацiйного агненства Рейтерс, наступного ж дня, 8 лютого, офiцiйна Москва дала наказ опублiкувати детальну iнформацiю щодо трагiчних подiй в Українi 1932-33 рокiв. Втiм, немає нiчого дивного в тому, що на фонi тогочасних подiй - розпад Радянського Союзу - iнформацiя не набула розголосу, а в Росiї вона i досi замовчується.

24 листопада 2002 року у своєму зверненнi до народу України Президент Леонiд Кучма розповiдає про жорстоку, повiльну смерть вiд голоду цiлого села. З цiєї страхiтливої iсторiї були зробленi наступнi висновки:

"Маємо визнати - це був геноцид. Цiлеспрямований, ретельно спланований геноцид проти українського народу. i те небагато, що ми вже зараз можемо i зобов'язанi - це пам'ятати. :

Комунiстичний режим не мiг миритися з iснуванням вiльних, незалежних вiд нього людей. Вiльних людей, основу особистої незалежностi яких складала їх власна праця на власнiй землi, слiд було знищити.

Навiть закатувати голодом - за цiною не стояли. Удари наносились методично i цiлеспрямовано. Спочатку забирали останнє, потiм витягували сховане, брали в заручники, ставили заслони на шляхах у мiста. З українцiв виймали хлiборобську душу, ламали хребет нацiї, свiдомо провокували канiбалiзм ."

Усвiдомлюючи втрати нацiї вiд 50-рiчних заперечень i табу, на Спецiальному Засiданнi Верховної Ради 14 травня 2003 року Вiце-прем'єр мiнiстр Дмитро Табачник сказав: "Ми маємо ще i ще раз говорити про цю страхiтливу трагедiю, щоб слова глибокої скорботи не лише дiйшли до свiдомостi кожного, але i увiйшли в його серце."

За словами Вiце-прем'єр-мiнiстра, з архiвiв центральної та регiональної влади, що мiстять бiльше 200 тисяч справ, зусиллями науковцiв та архiвiстiв було опублiковано 15 документальних збiрникiв та 23 добiрки, бiльше 1000 свiдчень, що змальовували "жахливу картину впровадження голодомору, як полiтичного засобу упокорення тогочасного українського суспiльства:" Вiн наголосив, що тепер Україна повинна залучити до наукового обiгу вiдомостi закордонних архiвiв передусiм росiйських, а також американських та захiдноєвропейських.

Дмитро Табачник наголосив на важливостi визнання мiжнародною спiльнотою голодомору 1932-33 рокiв злочином проти українського народу. Вiн закликав Нацiональну Академiю наук за дорученням уряду передати в руки мiжнародних органiзацiй, якi розглядатимуть це питання за сприянням ООН, всю iнформацiю, нагромаджену за пiвтора десятилiття науково-дослiдницької роботи для розгляду питання голодомору 1932-33 рокiв "яка, на нашу думку, пiдтверджує те, що голодомор в Українi був не тiльки злочином проти людяностi, але й потрапляє пiд дiю конвенцiї, як акт геноциду."

ПОСТАНОВА

Верховної Ради

№ 789-IV, 15 травня 2003 року

Про звернення до Українського народу учасникiв спецiального засiдання
Верховної Ради України щодо вшанування пам'ятi
жертв голодомору 1932-1933 рокiв

Ми, учасники спецiального засiдання Верховної Ради України, керуючись iдеалами гуманiзму i соцiальної справедливостi, вiдстоюючи права людини i громадянина з позицiй загальнолюдських цiнностей, звертаємося до Українського народу - громадян України усiх нацiональностей у рiк трагiчної дати у нашiй iсторiї - 70-рiччя голодомору, органiзованого сталiнським тоталiтарним режимом.

Вiтчизняна i мiжнародна громадськiсть вiдзначають 70-тi роковини української нацiональної катастрофи, коли, певно, вперше в iсторiї людства конфiскацiя продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з полiтичною метою. Голодомор 1932-1933 рокiв, що став нелюдським засобом лiквiдацiї мiльйонiв українцiв, є пiдтвердженням злочинної сутi тодiшньої влади.

Жорстоке вилучення урожаю 1932 року i вивезення його за межi України, конфiскацiя у кожної селянської родини усiх продуктiв харчування, руйнування святинь i храмiв, масовi репресiї української iнтелiгенцiї та духовенства - все це спрямовувалося на пiдрив нацiонального духу українства, викорiнення його елiти, лiквiдацiю економiчної незалежностi селянства.

Тотальне винищення мiльйонiв українських хлiборобiв штучним голодом стало свiдомою терористичною акцiєю полiтичної системи сталiнiзму. Поруйновано соцiальнi основи української нацiї, її вiковi традицiї, пiдiрвано духовну культуру i унiкальну етнiчну самобутнiсть.

Трагедiя голодомору 1932-1933 рокiв в Українi впродовж багатьох десятилiть не просто замовчувалася, а й офiцiйно заперечувалася державною правлячою верхiвкою СРСР. Її причини, характер, механiзм органiзацiї i масштаби ретельно приховувалися не тiльки вiд мiжнародного спiвтовариства, а й вiд кiлькох поколiнь наших спiввiтчизникiв. Та спроби навiки замовчати i поховати у плинi iсторичного часу правду про голодомор 1932-1933 рокiв виявилися марними. Про цю Катастрофу України ще з 1933 року знали i писали на Заходi. Конiрес США у 1988 роцi офiцiйно визнав голодомор 1932-1933 рокiв геноцидом українського народу, тодi ж це зробила Мiжнародна комiсiя юристiв.

Щодо громадян України, то для них iстина про подiї 1932-1933 рокiв стала вiдкриватися напередоднi розпаду СРСР. Саме тодi був покладений початок прориву в офiцiйному замовчуваннi цих трагiчних фактiв iсторiї.

Сьогоднi можна з упевненiстю твердити, що першi слова правди про голодомор 1932-1933 рокiв вiдiграли помiтну роль у нацiональному вiдродженнi, стали одним з важливих чинникiв здобуття незалежностi України.

Разом з тим ми вважаємо, що в умовах незалежної України страхiтливу правду про тi роки має офiцiйно оприлюднити держава, оскiльки голодомор 1932-1933 рокiв був свiдомо органiзований сталiнським режимом i повинен бути публiчно засуджений українським суспiльством та мiжнародним спiвтовариством як один з найбiльших за кiлькiстю жертв у свiтовiй iсторiї факт геноциду.

Ми, учасники спецiального засiдання Верховної Ради України 14 травня 2003 року, чинимо це сьогоднi, визнаючи голодомор 1932 - 1933 рокiв актом геноциду українського народу за диявольським задумом сталiнського режиму.

Ми вважаємо, що квалiфiкацiя цiєї Катастрофи української нацiї як геноциду має принципове значення для стабiлiзацiї суспiльно-полiтичних вiдносин в Українi, є важливим чинником вiдновлення iсторичної справедливостi, морального зцiлення кiлькох поколiнь вiд страшного соцiального стресу, незаперечним доказом незворотностi процесiв демократизацiї суспiльства, суворим застереженням спробам встановити в Українi нову диктатуру, нехтувати найголовнiшим правом людини - правом на життя.

Розглянувши питання про голодомор як акцiю геноциду на спецiальному засiданнi Верховної Ради України, ми певною мiрою виконали свiй громадянський, патрiотичний обов'язок перед пам'яттю мiльйонiв людей, перед пiдростаючим поколiнням.

Разом з тим ми глибоко усвiдомлюємо, що лише пiсля надання офiцiйної - на найвищому державному рiвнi i вiд iменi усiх гiлок влади в Українi належної полiтико-правової оцiнки такiй соцiальнiй Катастрофi в iсторiї нашої Вiтчизни, якою був голодомор 1932-1933 рокiв, гiдного щорiчного вшанування його незлiченних жертв, доведення факту цього голодомору як геноциду українського народу до свiтової громадськостi - лише пiсля цього ми можемо називатися повноцiнною цивiлiзованою Нацiєю.

Не забуваймо минулого в iм'я майбутнього!