Версія для друку

Партiя в об'єктивi

КОМУНiСТИЧНА ПАРТiЯ УКРАЇНИ

На виборах до парламенту в 1998 роцi Комунiстична партiя України отримала бiльше голосiв виборцiв, нiж будь-яка iнша українська партiя. Поведiнка фракцiї комунiстiв у парламентi є вiддзеркаленням поведiнки дисциплiнованого електорату провiдної лiвої партiї на полiтичнiй аренi України. Комунiсти присутнi в парламентi постiйно i постiйно голосують як один. Пiсля болючої поразки на президентських виборах комунiсти стоять перед вирiшенням багатьох проблем, оскiльки їхнiй електорат старiє, homo sovieticus стає непопулярним феноменом минулого, а пiдтримка ринкових реформ у суспiльствi зростає.

Бiльше шести з половиною мiльйонiв виборцiв вiддали свої голоси Комунiстичнiй партiї України на виборах до парламенту. 24.6% голосiв виборцiв забезпечили комунiстам 84 мiсця у Верховнiй Радi України. Ще 40 депутатських мiсць комунiсти отримали через одномандатнi округи, i, таким чином, стали найбiльшою фракцiєю в парламентi, налiчуючи 122 депутати. Фракцiї комунiстiв бракує 28 депутатських мiсць, щоб скласти 1/3 мiсць у парламентi, але завдяки ситуативним об'єднанням з колегами по лiвому крилу, фракцiя вiдiграла не останню роль у продовженнi характерної для української полiтики з 1994 року кризи влади (виконавча vs законодавча). (Треба визнати, що порiвняно з комунiстами правi та центристи у парламентi є гiрше органiзованими i менш дисциплiнованими у тому, що стосується вiдвiдуваностi та участi у голосуваннях). Однак, впливовi комунiстiв у парламентi можна протистояти - прикладом цього може бути затвердження Вiктора Ющенка на посадi Прем'єр-мiнiстра України. Нездатнiсть лiвих фракцiй (пiд проводом комунiстiв) внести на розгляд парламенту питання президентського указу щодо перетворення колективних сiльськогосподарських об'єднань на приватнi пiдтверджує, що вже не можна говорити про Верховну Раду як iнститут, де домiнують комунiсти.

Пiсля путчу в серпнi 1991 року парламент України наклав офiцiйну заборону на iснування комунiстичної партiї. Тi з її членiв, якi були комунiстами не за iдеологiєю, а лише з практичних мiркувань, з легкiстю позбулися залишкiв марксизму-ленiнiзму i перейняли iдеали гласностi та перебудови. Треба сказати, що в радянськi часи багато молодих людей вступало до партiї виключно для того, щоб досягти успiхiв у професiйнiй кар'єрi чи отримати доступ до пiльг, якi забезпечувало членство у партiї.

Тi ж, хто залишився вiрним iдеалам побудови соцiалiзму, вступили або в новостворену Соцiалiстичну партiю, або стали членами бiльш радикально настроєного утворення - Союзу комунiстiв України (СКУ). Останнi негайно розпочали роботу з пошуку доказiв "антиконституцiйностi" заборони КПУ та збору пiдписiв за зняття.

У 1993 роцi, завдяки органiзованим зусиллям своїх активiстiв, КПУ з 120 тисячами членiв було зареєстровано Мiнiстерством юстицiї. Газета "Комунiст" стала офiцiйною газетою КПУ. Петра Симоненка було обрано головою партiї, яким вiн залишається i до нинi. За даними комунiстiв, чисельнiсть партiї до 1997 року зросла до 140 000, i ця кiлькiсть поки що залишається стабiльною.

Великою мiрою у зв'язку з невизначеною економiчною ситуацiєю в державi, коливаннями мiж командною та ринковою економiкою, популярнiсть КПУ зросла серед тих сегментiв населення, якi пам'ятають "старi добрi днi", що нагадують про дешеву горiлку, ковбасу i роботу.

Якщо проаналiзувати розподiл членiв КПУ по комiтетах Верховної Ради, то можна прийти до певних висновкiв щодо прiоритетiв партiї. Комунiсти очолюють шiсть з двадцяти двох комiтетiв (або бiльше 25%). Дев'ять з дев'ятнадцяти членiв комiтету з питань нацiональної безпеки та оборони є комунiстами, включно з головою комiтету Георгiєм Крючковим. Олександр Кушнiр очолює комiтет з питань державного будiвництва та мiсцевого самоврядування, а Петро Цибенко є головою комiтету у справах пенсiонерiв, ветеранiв та iнвалiдiв. Колишнiй i секретар та депутат зi стажем ще з радянських часiв Станiслав Гуренко очолює комiтет з питань економiчної полiтики. Письменник та поет Борис Олiйник є головою комiтету у закордонних справах i зв'язках з СНД. Отже, найбiльша кiлькiсть комунiстiв зосереджена в комiтетi з питань нацiональної безпеки i оборони України, на другому мiсцi - комiтет з державного будiвництва i мiсцевого самоврядування, на третьому - комiтет з питань правової реформи, на четвертому - комiтет з питань паливно-енергетичного комплексу.

Присутнiсть комунiстiв в комiтетi у справах пенсiонерiв, ветеранiв та iнвалiдiв пояснити легко - пенсiонери та ветерани вiйни становлять бiльшiсть електорату партiї. Комiтети з питань нацiональної безпеки i оборони, у закордонних справах та з питань паливно-енергетичного комплексу є найбiльш стратегiчними з усiх комiтетiв у тому, що стосується вiдносин з Росiєю. Прагнення комунiстiв бути заангажованими в цих специфiчних галузях вiдображає iнший сегмент їхнього електорату - ту частину населення України, яка виступає за "союз братнiх народiв". 
Якщо не брати до уваги обiцянок комунiстiв повернути тi днi, коли держава гарантувала буквально усе своїм громадянами, за що iще виступають комунiстиi

Як зауважили автори книги "Комунiстична партiя України" (видана Українським центром незалежних полiтичних дослiджень в 1998 роцi), українськi комунiсти виступають за двомовнiсть - державнiсть української та росiйської мов, але нiколи - за багатомовнiсть. Українськi комунiсти - "за" слов'янський союз, але "проти" союзу з Польщею або Чехiєю. Українськi комунiсти, однозначно, є антикатоликами, антиiсламiстами, але вони з прихильнiстю ставляться до православної церкви. (Мiж iншим, пiд час передвиборної кампанiї Симоненко заявив про те, що дитиною вiн був хрещений). Комунiсти агресивно реагують на НАТО i зневажають той факт, що вулицi переiменовують на честь їх улюблених ворогiв - українських "буржуазних нацiоналiстiв". 
Пiд час з'їзду КПУ, що вiдбувся одразу пiсля президентських виборiв, Симоненка було переобрано лiдером партiї, незважаючи на чутки, якi поширювались в ЗМi, про те, що у зв'язку з поразкою Симоненка на виборах та нездатнiстю лiвих сил представити єдиного кандидата партiя обере нового лiдера.

Однак, бiльше схоже на правду те, що виборцi голосували не стiльки за Симоненка, скiльки проти Кучми. Якщо порiвняти результати минулорiчних виборiв до парламенту i результати цьогорiчних президентських виборiв, можна сказати, що комунiсти втратили понад мiльйон виборцiв. В березнi 1998 року з-помiж 30 партiй 6.6 млн. виборцiв обрали комунiстiв. У жовтнi 1999 року, обираючи одного з 15 кандидатiв, лише 5.8 млн. українцiв проголосували за "червоного" лiдера.

В другому турi президентських виборiв 10.7 млн. виборцiв проголосували за Симоненка. На думку iдеолога КПУ Георгiя Крючкова, 38% голосiв, вiдданих за Симоненка виборцями, є перемогою для комунiстiв. У порiвняннi з результатами першого туру електорат Симоненка збiльшився на 15.56% або на 4.7 млн. голосiв. Для порiвняння, кiлькiсний вимiр пiдтримки Кучми зрiс на 19.76% (або на 6.3 млн. голосiв). Якщо, крiм цього, взяти до уваги те, що виборцi голосували не стiльки "за" комунiзм, скiльки "проти" теперiшнього стану справ у державi, то можна сказати, що не так вже й багато є прихильникiв у цiєї партiї з минулого.

У зв'язку з тим, що електорат партiї старiє, а до полiтичної влади в країнi приходить нове поколiння українцiв, можна стверджувати, що комунiсти вже втратили свiй останнiй шанс захопити полiтичну владу в державi демократичним шляхом. Якщо партiя має бажання вижити в новому, багатопартiйному i демократичному середовищi української полiтики, вона буде змушена змiнитися. Зважаючи на iсторичне минуле держави, питання зовнiшньої полiтики будуть визначальними для України ще протягом досить довгого часу. Однак, успiхи в переорiєнтацiї економiки та суспiльства на ринок та демократiю змусять прихильникiв командної економiки стати полiтичними маргiналами. Справжнiм випробуванням на виживання для КПУ можуть стати вже наступнi вибори до парламенту, коли традицiйно лiвий електорат, ймовiрно, перейде на позицiї помiркованого соцiалiзму чи соцiал-демократизму i вiддасть перевагу вiдповiдним партiям.