Версія для друку

Президентьскi вибори

ЛЕОНIД КУЧМА: ДРУГА СПРОБА

Як вiдомо, виборча кампанiя '99 принесла успiх чинному Президентовi України, дозволивши йому перемогти свого опонента, комунiста Петра Симоненка, з переконливим вiдривом у 18.45%. Ця кампанiя ще раз засвiдчила розважливiсть українського народу, адже за несприятливих економiчних та соцiальних умов саме чинна влада має найгiршi шанси, та українцi не тiльки дали чинному Президенту право на другу спробу, а й довели, що комунiстична iдея, хоча i користується певною пiдтримкою, вже не здатна впливати на долю держави. Сам Леонiд Кучма вважає, що, проголосувавши за нього, українцi обрали "демократичний шлях побудови держави, який грунтується на ринковiй економiцi", а тi, хто голосував за Симоненка, "голосували не за комунiстичну iдею, а проти сьогоднiшнього життя." 

Ця кампанiя, як i передбачалося, викликала зацiкавленiсть та активнiсть виборцiв: явка на вибори становила 73.8%, трохи вище, нiж у 1994 роцi (71.63%), хоча i нижче, нiж у 1991 роцi (85%). Територiально, розподiл вiдсоткiв дав змогу оцiнити географiю iдеологiчних вiдмiнностей та основнi проблеми регiонiв. Кучма перемiг у переважно україномовних регiонах, де найбiльша частка дiтей i молодi; Симоненковi ж надали перевагу у росiйськомовних та демографiчно "старших" регiонах. З iншого боку, Симоненка обрали у сiльськогосподарських регiонах (Вiнницька, Полтавська, Чернiгiвська, Луганська, Херсонська, Кiровоградська, Черкаська, Запорiзька, Миколаївська областi та республiка Крим), що свiдчить про невдалу полiтику чинної влади на селi (своїм першим указом Президент Кучма вказав на необхiднiсть реорганiзувати колективну власнiсть на землю у приватну). Справдi, якщо на виборах Президента у 1994 за Кучму проголосували Схiд i Пiвдень, то в 1999 чинного Президента пiдтримали майже всi захiднi регiони країни. Однак, порiвняно з густонаселеними схiдними областями, у масштабi країни цi регiони представляють лише невеликий вiдсоток голосiв. Кучма набрав бiльше 55% у Днiпропетровську i майже 60% у Донецьку - рiдному мiстi Симоненка. Симоненко виграв тiльки у 10 з 27 регiонiв країни, з найбiльш переконливим результатом у Вiнницi, де йому вдалося набрати бiльше 59%. 

Хоча вибори були визнанi загалом демократичними, в ходi кампанiї деякi проблеми, пов'язанi з певною заангажованiстю ЗМi та деяких владних структур, все ж привернули увагу iноземних спостерiгачiв. Їхньою причиною є недосконалiсть виборчого законодавства, на чому неодноразово наголошував голова ЦВК Михайло Рябець, та вiджитками тоталiтаризму, яких українська держава ще не повнiстю позбулася.

Тепер же, коли вибори позаду, саме час забезпечити демократiї належний розвиток. "Час зрозумiти, -- наголошує Президент у своїй iнавгурацiйнiй промовi, -- вибори закiнчилися. А отже, треба закопати заточену в передвиборнiй боротьбi зброю: i взятися за спiльну роботу в iм'я свого народу". Справдi, пiсля виборiв опоненти стали наче бiльш схильнi до спiвпрацi: колишнiй суперник Кучми Олександр Мороз висловив пiдтримку iнiцiативи Президента щодо формування дiєздатного уряду, iншого суперника - Євгена Марчука, призначено секретарем Ради нацiональної безпекиi i оборони України. У Верховнiй Радi формується бiльшiсть, i тi групи та фракцiї, якi були в опозицiї до Кучми, обiцяли пiдтримати запропоновану ним кандидатуру на пост Прем'єр-мiнiстра. Їх мотивацiя - дозволити Президентовi робити все, що заманеться, i подивитись, яких успiхiв вiн досягне. Основний же супротивник чинної влади, Петро Симоненко, має тепер шанс створити найпотужнiшу офiцiйну опозицiю завдяки чiткiй органiзованостi комунiстичної партiї, яка змiцнiла в результатi виборчої боротьби. 

Президент Кучма пообiцяв виборцям, що, обравши його, громадяни отримають не тiльки нового Президента Кучму, а й новий парламент. Цим, безперечно фiгуральним виразом Президент декларував намiр придiлити увагу структуруванню полiтичної спiльноти, надаючи полiтичним партiям особливої функцiї "кристалiзаторiв суспiльства". Так, хоча Президентська Адмiнiстрацiя i взяла на себе на деякий час роль впливової полiтичної сили, вона не є партiєю, а iдея об'єднати прихильникiв Кучми у центристську партiю рано чи пiзно мусила виникнути. За словами Дмитра Табачника, заступника голови штабу Леонiда Кучми, кiлькiсть центристiв та правих у парламентi достатня, щоб сформувати силу, яка б переважила лiвих. Цю бiльшiсть, як подейкують, Президент може використати для обрання iншого спiкера. Основною ж її функцiєю стане формування коалiцiйного уряду, про який йшлося у передвиборнiй програмi Леонiда Кучми. 

На парламентському голосуваннi 14 грудня президентському кандидату на крiсло прем'єра, виконуючому обов'язки Прем'єр-мiнiстра Валерiю Пустовойтенку, не вдалося набрати необхiдних 226 голосiв (детальнiша iнформацiя про голосування у оглядi парламентської дiльлностi на ст. 2). 22 грудня Верховна Рада 296 голосами з 312 схвалила другу кандидатуру Кучми на прем'єрське крiсло - Вiктора Ющенка, молодого i нацiленого на реформи голову Нацiонального Банку. Вибiр Кучми i схвалення цього вибору парламентом доводять орiєнтацiю на новi моливостi як парламенту, так i керiвника виконавчої влади. 

Леонiд Кучма повiдомив, що скоро, за попередньою домовленiстю, до України має прибути директор-розпорядник МВФ Мiшель Камдессю. Президент розраховує на продовження реалiзацiї програми розширеного фiнансування МВФ, розпочатої у вереснi 1998 року. Згадаймо, обiцянка домовитись з кредитодавцями була чи не найголовнiшим козирем Кучми у пiдготовцi до кампанiї, адже не слiд забувати, що протягом наступного року Україна мусить виплатити понад 3 мiльярди доларiв зовнiшнього боргу. Представник Свiтового Банку в Українi Грегорi Едржейчак зауважив, що допомога Банку залежатиме вiд реформ, якi впроваджуватиме виконавча влада держави. Тому, саме зараз важливо, щоб Президент Кучма виконав обiцянки, на яких було побудовано його виборчу програму. 

Цi вибори були останнiм шансом лiвих старого Гатунку отримати владу в країнi. Поколiння, що пам'ятає "старi добрi часи" за комунiстiв, як i прихильники союзу з Росiєю, поступово вiдходять. Українцi звикають жити у вiльному демократичному суспiльствi; Президенту i парламенту залишається довести власну спроможнiсть забезпечити змiни на краще у економiцi, полiтицi та суспiльному життi. Вiд їхнiх успiхiв залежатиме ситуацiя, в якiй опиниться країна перед парламентськими виборами 2002 року.