Версія для друку

Погляд з Лондону

Порiвняно зi зв'язками з iншими мiжнародними органiзацiями, вiдносини України i НАТО є найбiльш налагодженими i активними. Стратегiчне спiвробiтництво України i НАТО вигiдне для обох сторiн. Для США, однiєї з провiдних держав-членiв НАТО, Україна виступає своєрiдною гарантiєю переваг, отриманих Штатами пiсля завершення холодної вiйни. Для України НАТО є важливим гарантом безпеки, зважаючи на близьке сусiдство з Росiєю. Україна завжди ставилась до утворення СНД не бiльше як до "цивiлiзованого розлучення" з СРСР i вступила до СНД (швидше у якостi учасника, нiж члена) тiльки у 1994 роцi. Залишаючись економiчно залежною вiд Росiї, особливо, у питаннях енергетичного сектору, Україна завжди прагнула у багатостороннiй формi спiвпрацювати у полiтичнiй та вiйськовiй сферах iз НАТО i у двостороннiй - з провiдними захiдними державами, такими як Сполученi Штати та Велика Британiя.

Україна була першою з держав СНД, яка у 1995 роцi приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру" i досi залишається її активним учасником. У серединi дев'яностих зовнiшня полiтика України вiдчутно переорiєнтувалася на Захiд. Це сталося пiсля того, як Президент Кучма зрозумiв, що Росiя не поспiшає пiдписувати Великий договiр про дружнi вiдносини з Україною, який, зокрема, затверджує українсько-росiйський державний кордон. Тодi Україна навмисно почала демонструвати зацiкавленiсть у членствi в НАТО, i Росiя, вiдчувши, що продовження такої її полiтики загрожує негативною реакцiєю свiтової громадськостi, змiнила свiй полiтичний курс. Боячись, що на саммiтi 1997 року в Мадридi Україну може бути включено до першої черги нових членiв НАТО, тодiшнiй Президент Росiї Борис Єльцин вiдвiдав Україну за два мiсяцi до подiї.

Хоча про вступ України до НАТО навiть не йшлося, вiдчуття потенцiйної небезпеки виявилося досить аби змусити Єльцина зустрiтися з Кучмою. Президенти пiдписали Великий Договiр, що, за повiдомленням росiйської преси, далося Росiї важче, нiж пiдписання ранiше того ж мiсяця угоди з Чечнею або "Основоположного акту про взаємнi вiдносини з НАТО". В Українi зрозумiли, що флiрт з НАТО може приносити щедрi вiдсотки (хоча Договiр з Росiєю не набрав чинностi аж до лютого 1999 р., доки його не затвердили обидвi палати росiйського парламенту).

На саммiтi в Мадридi Україна та НАТО пiдписали Хартiю про особливе партнерство, екслюзивний документ, розроблений спецiально для України. (Два роки по тому Україна намагалась пiдписати подiбну угоду з Європейським Союзом на саммiтi в Гельсiнкi, однак, Європейський Союз вiдмовився). Ця хартiя передбачає розвиток зв'язкiв мiж Україною та НАТО в усiх сферах дiяльностi: економiчна безпека, попередження конфлiктiв, управлiння в критичних ситуацiях, вiйськова реформа, демократичне керiвництво збройними силами, попередження гонки озброєнь, передача технологiй, боротьба з торгiвлею наркотиками i органiзованою злочиннiстю, наука i екологiя. Бiльше 500 українських науковцiв, наприклад, взяли участь у фiнансованих НАТО дослiдницьких проектах, що було частиною угоди.

В рамках програми "Партнерство заради миру" Україна та НАТО проводять спiльнi вiйськовi навчання, органiзованi окремими державами-членами, зокрема Сполученими Штатами. Зi стратегiчних та фiнансових причин, Україна надала перевагу проведенню навчань з НАТО, а не з Росiєю. Найбiльший у Європi, Яворiвський вiйськово-навчальний полiгон у Захiднiй Українi орендується НАТО для проведення навчальних програм. НАТО сприяє розвитку двостороннiх вiдносин у вiйськовiй сферi мiж Україною та Польщею, зокрема, створенню спiльного миротворчого батальйону, який до того ж користується пiдтримкою Великої Британiї. Одним iз перших завдань цього батальйону стане служба у Косово пiд командуванням НАТО. Також, у Києвi у 1997 та 1999 роках було вiдкрито, вiдповiдно, представництво Центру iнформацiї та документацiї НАТО i Бюро вiйськових зв'язкiв при Мiнiстерствi оборони України.

Вiдповiдно до декларацiї, пiдписаної у груднi 1994 року п'ятьма найбiльшими ядерними державами, Хартiя мiж Україною та НАТО не передбачає гарантування безпеки України. Однак, вона пропонує пiдтримку у чотирьох питаннях. По-перше, хартiя забезпечує психологiчну, фiнансову та полiтичну пiдтримку українського суверенiтету, територiальної цiлiсностi та незалежностi. Для Росiї це означає, що Україна, як i три прибалтiйськi держави, перебуватиме поза сферою росiйського впливу. По-друге, передбачено можливiсть для обох сторiн розвивати i розширювати свої вiдносини поза положеннями Хартiї, що було однiєю з цiлей державної програми українського уряду щодо спiвпрацi з НАТО, пiдписаної у 1998 роцi. Хартiя про особливе партнерство була першою угодою з державою-"не членом" НАТО такого типу, i вона зберiгатиме чиннiсть до 2001. По-третє, характер розвитку НАТО та iнтереси її нових членiв, зокрема, Польщi, дозволяє Українi розробити такий рiвень спiвпрацi, який розмиває вiдмiнностi мiж членами та не-членами. Нарештi, Хартiя дiє як страховий полiс для України на випадок ускладнень у вiдносинах з Росiєю. Українськi полiтичнi лiдери не раз декларували, що у такому випадку Україна не матиме iншого вибору, як вступити до НАТО. Сьогоднi в рамках Комiсiї "Україна-НАТО" дiє механiзм з надання консультацiй у кризових ситуацiях, який дає змогу Українi в будь-який момент пiдняти питання про загрозу нацiональнiй безпецi.

Хоча криза в Косово стала серйозним ударом по вiдносинах НАТО i України, вона не мала довготривалого ефекту. Для парламентської бiльшостi, НАТО, незважаючи на Косово, залишається нарiжним каменем, який урiвноважує вiдносини України з Росiєю. Голова Верховної Ради iван Плющ нещодавно говорив про НАТО як про головного гаранта українського суверенiтету, полiтичної незалежностi, територiальної цiлiсностi й iнтеграцiї в трансатлантичнi та європейськi полiтико-економiчнi структури.

На початку березня цього року у Києвi вiдбулася зустрiч Пiвнiчно-Атлантичної Ради (NAC), найвищого органу НАТО, яка зiбрала послiв усiх держав-членiв органiзацiї. Ця зустрiч вiдбулася напередоднi президентських виборiв у Росiї, що мусило символiзувати серйозне зацiкавлення НАТО та Заходу у пiдтриманнi незалежної полiтики України. Члени української полiтичної елiти взяли участь у цiй зустрiчi та нарадi Комiсiї "Україна-НАТО", яка проводилася в той самий час. Напередоднi вiзиту NAC, пiсля багаторiчного гальмування лiвими силами, український парламент нарештi ратифiкував угоду "Про порядок допуску i умови перебування пiдроздiлiв збройних сил iнших держав на територiї України", яка регулює участь iноземних вiйськових угруповань у вiйськових навчаннях на українськiй територiї, та договiр "Про вiдкрите небо", який дозволяє здiйснення лiтаками НАТО перельотiв над українською територiєю та iнспектування вiйськових об'єктiв, включно з севастопольським портом та росiйським чорноморським флотом.

Пiд час вiзиту до Тбiлiсi, який вiдбувся у березнi цього року, Президент Кучма у розмовi зi своїм грузинським колегою сказав, що "на сьогоднiшнiй день не йдеться про вступ України до НАТО, оскiльки це питання надто складне, та iснує багато точок зору щодо його вирiшення". Однак, Кучма додав, що Україна продовжуватиме розвивати вiдносини та спiвпрацювати з органiзацiєю. Росiя розглядає полiтику НАТО як спробу перетворити Україну на буферну зону та стратегiчну перевагу для НАТО у вiдносинах органiзацiї з Росiєю. Кучма вiдстоює менш категоричну точку зору, називаючи Україну мостом мiж Європою i Росiєю. Тим не менше, у якостi буферної зони чи у якостi моста, Україна схильна продовжувати розвиток i поглиблення спiвробiтництва з НАТО. Чи доведеться Українi використати свiй "страховий полiс"i Це залежатиме, в першу чергу, вiд полiтики, обраної новим Президентом Росiї Володимиром Путiним.