Версія для друку

Мiсто в об'єктивi

УЖГОРОД

Мiсто Ужгород -- найзахiднiший обласний центр України -- розташоване на вiдрогах Карпат лише за кiлька кiлометрiв вiд словацького кордону. Воно є межовою вiхою української культури, яка природнiм чином поєднує автентично-українське та захiдноєвро-пейське культурне надбання. Ця бiкультуральна традицiя вiдчувається в усьому: архiтектурi, побутi, мовi, всiй тiй специфiчнiй атмосферi, яку створила насичена подiями iсторiя мiста.

У жовтнi цього року мiсто вiдзначило 1106-ту рiчницю заснування, коли предки сучасних ужгород-цiв -- слов'янське плем'я хорватiв -- на схилах рiчки Уж звели "град", де пiзнiше з'явилася фортеця-укрiплення. В Угорському лiтописi "Gesta Hungarorum" 872 poky miсто згадується пiд назвою Унг (Унгвар) як резиденцiя слов'янського князя Лаборця. На початку Х столiття фортецю Гун_ захопили угорськi князi династiї Арпадовичiв. Вони, пiдтримуючи дипломатичнi та, як повелося в тодiшнiй Європi, родиннi зв'язки з руськими правителями, володарювали на Закарпаттi до кiнця XIII столiття, коли князь Лев у результатi успiшного походу на Угорщину в 1280 роцi приєднав цi землi до Галицько-Волинського князiвства. На початку XIV столiття мiсто знову потрапило пiд вплив угорських королiв, а пiд час постiйних воєн мiж правителями династiї Габсбургiв та Трансильванським князiв-ствами кiлька разiв зазнавало нападiв, руйнувалося та вiдбудовувалося. У 1648 роцi в мiстi розташовувався гарнiзон запорiзьких козакiв, якi супроводжували емiсарiв Богдана Хмельницького до трансильванського короля Ракоцi. У XVII столiттi Закарпаття остаточно вiдходить до володiнь австроугорських монархiв, а пiсля розпаду iмперiї 1919 року вiдходить до складу Чехословаччини. У 1946 роцi, пiсля звiльнення Закарпаття вiд окупацiї, Ужгород у складi Закарпаття зрештою приєднується до України в якос-тi обласного центру.

Так сформувався теперiшнiй Ужгород -- багатокультурний та полiетнiчний. За останнiми даними, в мiстi проживає 68,9 % українцiв, 14,3 % росiян, 7,9 % угорцiв та 11,1 % представникiв iнших нацiональ-ностей -- чехiв, словакiв, ромiв (циган), нiмцiв, полякiв та iн. Загальна кiлькiсть етнiчних груп наближається до сiмдесяти. Спiлкуються в мiстi, в основному, українською, угорською, росiйською мовами, а також мiсце---вими дiалек-тами, в яких часто звучать угорськi та словацькi iнтонацiї.

Архiтектура ста-рої частини мiста витримана у схiдно-європейсько-му стилi XVI-XVII столiття. iнодi, завдяки моще-ним тротуарам, кольо-ровiй гамi будинкiв, бароковiй формi дахiв та кованим балконам, мiсто називають ма-лень-ким Вiднем, хоча його охайнi затишнi вулички ча-с-ом нага-дують вулицi Братiслави.

Розташування мiста у безпосе-ред-нiй близькос-тi до кордонiв зумовило не тiльки постiйний перетин iнтересiв межових дер-жав на його територiї, а й тор-гi-вельний та куль-турний розвиток Ужгоро-да. Вiдомо, що на почат-ку XIX столiття Ужгород набув важливо-го значен-ня як торговий центр, купцi якого успiшно пiдтримували зв'язки з мiстами Угор-щини, Австрiї, Чехiї, Польщi, Молдови та Буко-вини. В той час роз-квiту набули рiзноманiтнi ремесла: ювелiрне, швейне, гончарне, чоботарське, сто-ляр-не та шкiро-обробне.

За радянської влади бiльшiсть пiд-приємств мiста було перелашто-вано для випуску стратегiчної та оборонної продук-цiї. Тепер же, з роз-пов--сюджен-ням рин-кових тенденцiй, вiдомi своєю працьо-витiстю та пiдприєм-ливiстю ужгородцi реформують вироб-ничi потужностi свого мiста для найбiльш ефективного господарювання.

Пiдприємства мiста освоїли випуск кон-курентноспроможної продукцiї, та завдяки законодавчому сприянню iнвестицiйної дiяльностi в Закар-паттi (законом "Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi у Закарпатськiй областi" передбачено встановлення митних та податкових пiльг) залучили до виробництва зарубiжних iнвесторiв. У мiстi успiшно працюють спiльнi пiдприємства у галузi електрообладнання (тут виготовляють двигуни для автомобiлiв марок Audi та Mercedes), промислової хiмiї (партнером ужгородського пiдприємства стала вiдома компанiя Henkel) та харчової промисловостi (делiкатесну м'ясну продукцiю виробляє спiльне пiдприємство Multifood). Як ознака сталостi економiчних традицiй, у мiстi працюють i ведуть пошук iнвес-тицiй швейна та взуттєва фабрики, пiдприємства з виготовлення меблiв та будiвельних матерiалiв.

Попри полiтичну складнiсть ситуацiї, в якiй розвивалося мiсто, а, можливо, i завдяки їй, Ужгород став значним культурним та релiгiйним центром Закарпаття. У iХ столiттi бiльша частина регiону перебувала пiд владою католицької Угорщини, що пiзнiше розгорнула iнтенсивну мiсiонерську дiяльнiсть серед православного русинського населення. 24 квiтня 1646 року зусилля Угорщини увiнчалися пiдписанням Ужгородської унiї, в результатi якої 63-х православ-них священикiв (з 600, що мешкали у Закарпаттi на той час) було прийнято до католицької вiри. Хоча ця кiлькiсть ледве перевищила 10 %, вже через сто рокiв пiсля Ужгородської унiї православна церква на Закарпаттi практично припинила iснування. На початку 40-х рокiв XVii столiття в Ужгородi поселилися єзуїти, якi побудували на Замковiй горi колегiю та костел. Пiсля розпуску ордену у 1773 греко-католицький єпис-коп Андрiй Бачинський перетворив колегiю на свою резиденцiю, а костел -- на кафедральний собор. У 1793 в Ужгородi засновано перший на Закарпаттi народний освiтнiй заклад -- греко-католицьку учительську семiнарiю, студенти та викладачi якої до приходу на Закарпаття радянської влади активно сприяли народнiй просвiтi та змiцненню нацiональної свiдомостi.

За часiв радянської влади релiгiйна ситуацiя на Закарпаттi зазнала значних змiн: зараз в Ужгородi дiє лише 21 конфесiйна громада, серед яких 6 православних, 4 греко-католицькi, 1 римо-католицька, кiлька протестантських; -iудейська громада та навiть громада буддистiв. Населення, в основному, сповiдує православну та католицьку вiри. Хоча у першi роки незалежностi, коли мешканцi мiста нарештi отримали довгоочiкувану свободу вибору та совiстi, виникали деякi непорозумiння, зараз вiруючi досягли комфортної рiвноваги. Кафедральний греко-католицький собор вiдновлено, i зараз Хресто-Воз-движенський храм iз двома стрункими дзвiницями є величною вертикальною домiнантою архiтектури старої частини Ужгорода. Семiнарiю ж пiсля приходу до влади манiакально-атеїстичної бiльшовицької влади, яка переслiдувала греко-католицьких священикiв iз особливим ентузiазмом, було спершу реорганiзовано в учитель-ський iнститут, а потiм взагалi лiквiдовано. Тепер у примiщеннi колишньої семiнарiї розташований один з корпусiв Ужгородського державного унiверситету, який зараз нараховує 14 факультетiв i охоплює як точнi та гуманiтарнi науки, так i економiку та право. Загалом в Ужгородi працює шiсть вищих учбових зак-ладiв, серед яких iнститут iнформатики, економiки та права. Дiють фiлiї Мiжрегiональної Академiї управлiння персоналом, Київських iнститутiв соцiологiї, мiжнародних вiдносин, економiки та курортологiї. За пiдрахунками мiської адмiнiстрацiї, в освiтi задiяно 4,9 тис осiб. Як на 125 585 мешканцiв мiста, це досить високий показник. Варто зауважити, що середнiй вiк городян -- 40 рокiв, а кiлькiсть пенсiонерiв становить лише 14,5 %.

Громадське життя Ужгорода було таким насиченим, як того вимагало його геополiтичне розташування. Уже наприкiнцi XVII столiття мiсто отримує вiд австроугорських монархiв статус "привiлейованого мiста"; тут проживали значнi церковнi дiячi, полiтичнi та громадськi лiдери, серед яких кiлька аристо-к-ратичних династiй; тут приймали послiв Петра Великого та Богдана Хмельницького. Вже ближче до сучасностi -- у 1920 роцi -- в Ужгородi вiдбувся багатотисячний мiтинг з нагоди передачi американськими русинами своїм колишнiм землякам нацiональної святинi -- великого синьо-жовтого прапора; тут у 1934 роцi вiдбувся Всепросвiтянський з'їзд. Коли, за часiв панування на Закарпаттi Чехословаччини, пiсля тривалого i безплiдного полiтичного протистояння про-українська та русофiльська течiї об'єдналися та пос-тавили Празi ультиматум, Пiдкарпатська Русь нарештi здобула автономiю. Незважаючи на те, що пiсля Вiденського арбiтражу Ужгород вiдiйшов до Угорщини, у 1938 роцi на найдавнiшiй площi мiста, площi Корятовича, проводилися мiтинги з нагоди отримання Закарпаттям статусу автономiї та iменування першого i другого уряду на чолi з Августином Волошиним. 25 жов-тня 1938 року празький уряд прийняв рiшення про розпуск полiтичних партiй на всiй територiї країни. Попри це уряд Карпатської України виконав вказiвку Праги про розпуск партiй лише 20 сiчня 1939 року, а у виборах до Сойму Карпатської України взяло 92,5 % виборцiв, з них 92,4 % проголосувало за УНО (Українське нацiональне об'єд-нання). Українцi Закарпаття впер-ше перед цiлим свiтом проголосили, що вони є частиною україн-ського народу. Саме Карпатська Україна раз i назавжди припинила суперечки про етнiчну приналежнiсть краю, а в березнi 1939р. саме Карпатська Сiч дала перший бiй другої свiтової вiйни за свободу рiд-ного краю.

Сьогоднi громадсько-полiтичне життя Ужгорода розвивається у руслi загальноукраїнських демо-кратичних перетворень. На цей момент найбiльшою пiдтримкою ужгородцiв з-помiж центристських партiй користуються СДПУ(о), НДП та "Демократичний союз", що спiвпрацюють на коалiцiйних засадах. Їх пiдтримують, в основному, державнi службовцi, бiзнесмени, лiкарi та вчителi. Популярними є i партiї правого спрямування: Народний Рух України, який спiвпрацює з Конгресом Українських Нацiоналiстiв та партiєю "Реформи i Порядок". Переважний склад НРУ -- це т. з. "iнтелiген-цiя" -- лiкарi, вчителi та iнженери. Лiвi партiї (СПУ та КПУ) пiдтримують здебiльшого колишнi вiйськовi, пенсiонери вiком за 60 рокiв i старшi. За даними Централь-ної виборчої комiсiї, на парламентських виборах 1998 року (див. табл. 1) найбiльше голосiв виборцiв отримали СДПУ(О) та НРУ. Партiя "Громада" на той час користува-лася значною пiдтримкою ужгородцiв, однак, нестабiль-нiсть полiтики її керiвництва призве-ла до втрати нею своїх позицiй. На президентських виборах у пер-шо-му турi лiдирували Л. Кучма (41,8 %), Є. Марчук (20,4 %) та О. Мороз (14,9 %), тодi як суперник Куч-ми у другому турi, П. Симоненко, отримав лише 3,7 % голосiв (див. табл. 2). У другому турi розподiл голосiв вже становив 76,9 % на 14,4 %. (див. табл. 3). Про пiдтримку Президента свiд-чить i висока явка ужгородцiв на всеукраїнський Референдум за народною iнiцiативою -- 89,6 %, що перевищило загальну явку на Референдум по Українi -- 81,15 %. Нема потреби говорити, що переважна бiльшiсть ужгородцiв схваль-но вiдповiла на питан-ня, винесенi на референ-дум.

Пiдсумовуючи надто еклектичнi враження про славне мiсто Ужгород, хочеться зауважити, що мiсто це не лише було i є межовою вiхою української культури та державностi, а й протягом всього свого iснування виконувало нелегкий обов'язок прикордонника та емiсара, який пильнував iнтереси держави, вiддiленої вiд нього не тiльки високими горами, а й iсторико-культурними вiдмiнностями. Ужгород у складi Закарпаття, пройшовши крiзь вiки iноземного панування, змiг зберегти свою етнiчну та культурну iдентичнiсть, яку ми, Україна в цiлому, ще маємо вiдстояти.