Версія для друку

Погляд з Лондона

Як сприймає Україну мiжнародна громадаi Здебiльшого негативно. Деякi з цих негативних аспектiв вiдповiдають дiйсностi, та бiльша частина зумовлена нездатнiстю українських елiт забезпечити ефективний вплив на формування позитивної мiжнародної громадської думки.

На формування поточного стану справ впливають сiм основних факторiв.

По-перше, Україна успадкувала надто мало державних дiячiв, здатних налагодити стосунки iз зарубiжжям. Справдi, бiльшiсть радянських дипломатiв та спецiалiстiв з мiжнародних стосункiв, якi меш-кали в Москвi, пiсля розпаду Союзу у 1991р. продовжили працювати на Москву, тепер - столицю Росiйської Федерацiї. Україна вимагала отримання приблизно 16 вiдсоткiв власностi Радянського Союзу, погоджуючись прийняти вiдповiдний вiдсоток радянських боргiв, та Росiя (i Захiд) не дали на це згоди. Як наслiдок, українськi прес-аташе та iншi дипломати, призначенi працювати з громадськiстю в українських посольствах закордоном, переважно найменш квалiфiкованi за всiх iнших спецiалiстiв у подiбних установах. Україна має дуже мало професiоналiв в iмiджмейкерствi та громадських зв'язках, яким можна було б доручити формування зовнiшнього iмiджу України.

По-друге, уряд України пiсля 1992 не пiшов шляхом Балтiйських держав, якi найняли молодих професiоналiв зi своїх дiаспор з досвiдом роботи в ЗМi та iмiдж-мейкерствi. У випадку України, це не спрацювало через напруженiсть, яка iснувала у стосунках мiж дiаспорою та Україною. Зрештою, багато державних дiячiв, що керували країною пiсля 1992, зробили полiтичну кар'єру в лавах комунiстичної партiї, яка нiколи не ставилася до дiаспори з прихиль-нiстю. Асоцiацiя українцiв Великобританiї, наприклад, до складу якої входили переважно прихильники ОУН-Б, прохолодно ставилася до українського посольства. У Пiвнiчнiй Америцi, щоправда, стосунки складалися дещо краще.

По-третє, Україна, будучи великою європей-ської державою, отримує надто мало уваги у захiдних ЗМi. Україна, як i iншi неросiйськi пострадянськi держави, не може похвалитися наявнiстю у країнi зарубiжних кореспондентiв, що працювали б на пов-ну ставку. Наприкiнцi 80-тих та на початку 90-тих журналiсти, що приїздили до Києва на роботу, працювали, в основному, в мiсцевих представництвах захiдних ЗМi, вбачаючи в такому досвiдi можливiсть отримати в майбутньому престижнi позицiї за кордоном. Кiлькiсть представникiв зарубiжних ЗМi, що працювали в Києвi, постiйно зменшувалася протягом 90-тих, i на сьогоднi залишилася тiльки газета The Financial Times, яка єдина має постiйного корес-пондента в Києвi. Це означає, що багато з тих iнформацiйних матерiалiв про Україну, якi публiкуються у захiдних ЗМi, написанi московськими кореспон-дентами, якi все ще пишуть про пострадянськi країни як про одну полiтичну спiльноту (напр., The Economist, який ранiше мав представництво у Києвi). Як наслiдок, цi кореспонденти, якi постiйно знаходяться пiд впливом своїх московських колег, набувають русо-центричного ставлення до України. На створення такої ситуацiї впливають три основнi чинники. Перший з них: вичерпання ентузiазму з приводу щойно утвореної нової держави Україна. Журналiсти, якi заробляють гонорар за опублiкованi статтi, не можуть сподiватися на значну кiлькiсть публiкацiй у захiднiй пресi, аби заробити на проживання, тож, усе менше їдуть до України. The Financial Times - виняток з цього правила. Другий - Захiд все ще ставиться до пострадянських держав як до однiєї психологiчної спiльноти. i, зрештою, вартiсть розмiщення журналiстiв, якi б працювали на повну ставку, не дозволяє утримувати кореспондентiв у всiх 13 неросiйських столицях СНД. Всi кореспонденти, якi працювали та працюють в Києвi, отримують гонорар за опублiкованi статтi. Ранiше це надихало деяких з них писати сенсацiйнi статтi (напр., на тему ядерного озброєння, етнiчних конфлiктiв та корупцiї). Бiльшiсть захiдних статей про Україну були присвяченi лише корупцiї (напр., колишньому Прем'єровi Павлу Лазаренковi), Чорнобильськiй атомнiй станцiї та загостренню стосун-кiв з Росiєю. Дуже рiдко коли з'являлися позитивнi статтi, якi б висвiтлювали, наприклад, економiчнi здобутки країни.

По-четверте, росiйськi ЗМi все ще мають вплив в Українi. Популярний, переважно росiйськомовний телевiзiйний канал "iнтер" (колишнiй Третiй Державний канал) дивляться в Схiднiй та Пiвденнiй Українi. "iнтер" ретранслює росiйськi телевiзiйнi канали, такi як Росiйське Громадське телебачення (колишнє Останкiно). Росiя, таким чином, має безпосереднiй вихiд на значну частину українських телеглядачiв, впливаючи на формування громадської думки з внутрiшнiх та зовнiшньополiтичних питань. Це набуває надзвичайної важливостi пiд час виборiв, коли Росiя вирiшує пiдтримати когось iз парламентських чи президентських кандидатiв та пiд час мiжнародних конфлiктiв, як-от мiж НАТО та Сер-бiєю у Косово навеснi 1999 року, коли Росiя бiльш вороже ставилася до вiйськових дiй НАТО, нiж Україна. БiБiСi та Радiо "Свобода" мають офiси в Києвi та транслюються по Українi українською мовою. Однак громадяни, на яких розраховано цi прог-рами, вже перевантаженi iнформацiєю, що транслюється державними та приватними радiостанцiями. Захiдна громадськiсть не обов'язково слухає їх, окрiм, можливо, дiаспори. Цi радiостанцiї нiчого не роблять для нейтралiзацiї впливу росiйських ЗМi, який переважно здiйснюється через телебачення та передруковуванi в Українi газети (напр. "Известия на Украине", "Аргументы и факты на Украине" та iн.).

По-п'яте, ми не повиннi недооцiнювати глибину русофiлiї у захiдних установах, у науковцiв, полiтикiв та урядовцiв. До 1992р. сов'єтологiя переважно мала справу з Росiйською Федерацiєю та iгнорувала нацiональнi проблеми, та й iснування загалом, неросiйських республiк. Вивчення сучасної України є вiдносно новою галуззю академiчних дослiджень та має значний русофiльський ухил. Захiдна iсторична наукова громада переваж-но використовує росiйську iмперську iсторiографiю ХiХ столiття, яка визначає Україну та Бiлорусь як схiднослов'янськi гiлки росiйської нацiї. Тому, не дивно, що протягом 1999 - 1993 рокiв на заходi переважало переконання, що Україна - не повнiстю сформована нацiя, яка рано чи пiзно повернеться до Росiї, як Бiлорусь пiд керiвниц-твом свого суперечливого президента Александра Лукашенка

Такий "схiднослов'янський пiдхiд" до України як країни, що має якусь органiчну спiльнiсть з Росiєю, ще досi пiдтримується на заходi. В 1999р. колиш-нiй журналiст Times та росiйський емiгрант Анатолiй Лiвен опублiкував роботу "Україна та Росiя. Братське суперництво" в iнститутi Миру, розташованому в Вашингтонi. Цього року Джек Матлок, колишнiй посол Сполучених Штатiв до Радянського Союзу написав велику роботу для впливового видання New York Review of Books (Нью-Йоркський книж-ковий огляд), яка називалася "Українцi. Нацiя без адреси". New York Review of Books вiдмовився публiкувати критичнi матерiали науковцiв та представникiв української дiаспори. Британський науковець Ендрю Вiлсон також опублiкував восени цього року у престижному Йельському видавництвi книгу "Українцi. Неочiкувана нацiя". Таким чином, складається портрет України як "несерйозної" країни, з незрозумiлим минулим та нечiтким спрямуванням майбутнього розвитку.

По-шосте, Україна не зробила навiть спроби полiпшити свiй мiжнародний iмiдж, оскiльки не посилає - переважно через нестачу коштiв - своїх кореспондентiв за кордон для постiйної роботи, а також через те, що владнi структури все ще недооцiнюють важливiсть формування iмiджу країни та забезпечення власних громадян мiжнародними новинами. Єдиний український журналiст, акредитований за кордоном, мешкає в Брюсселi та висвiтлює новини Європейського Союзу i НАТО. Українськi полiтичнi лiдери зазвичай беруть українських журналiстiв з собою пiд час мiжнародних вiзитiв, та цього недостатньо, щоби забезпечити українцiв регулярними мiжнародними новинами. Таким чином не дивно, що українське телебачення часто отримує огляд новин з Росiї. Україна також не зробила спроби встановити супутниковий канал для своєї дiас-пори, як Польща. Це дивно, оскiльки Україна виробляє космiчнi ракети, i українськi ракети типу "Зенiт" все ще виносять на орбiту супутники для iнших країн.

Росiя ж, навпаки, успадкувала iнформагенцiї iТАР-ТАРС та "Новости" разом з багатьма наявними росiйськими газетами, такими як "Известия", якi здав-на мали своїх кореспондентiв закордоном. А жодна українська газета не має кореспондента, який би працював на повну ставку на заходi. Українськi газети зазвичай не передплачують послуг таких iнформацiйних агенцiй, як Рейтер чи Ассошiейтед Прес, до того ж багато з них ще досi отримують матерiали з iТАР-ТАРС. Росiйськi газети до того ж зумiли розмiстити свої видання росiйською та англiйською в iнтернетi.

Нарештi, надто мало людей вивчали англiйську як iноземну мову. Контраст при порiвняннi iнших пострадянських держав, таких як Югославiя чи та ж Росiя, i України просто разючий. На мiжнародних конференцiях з пострадянських питань зазвичай використовують двi мови - росiйську та англiйську (напр., нещодавня конференцiя в Гельсiнкi з вивчення радянських та схiднослов'янських реалiй). Через те, що багато українських науковцiв не знають англiйської, вони змушенi використовувати росiй-ську, а це пiдтверд-жує позицiю Заходу стосовно того, що українцi та росiяни не такi вже й рiзнi (литовський чи естонський науковець, який не знає англiйської, у такому випадку наполягав би на викорис-таннi послуг перекладача i не вживав би росiйської). Оскiльки Росiя була центром колишнього Радянського Союзу, вона успадкувала бiльшiсть науковцiв, полiтикiв та чиновникiв, якi говорять однiєю з розповсюджених iноземних мов. Якщо в радянськi часи для того, щоб досягти успiху в Києвi, необхiдно було знати росiйську, то аби зробити кар'єру в Москвi, слiд було знати англiйську чи нiмецьку (напр. Владiмiр Путiн). Крiм того, розумiючи важливiсть спорту для пiдтримання зовнiшнього iмiджу України, українськi владнi структури, разом з тим, не усвiдомлюють, яким впливом користується наукова сфера. Кiлькiсть росiйських науковцiв на конференцiї в Гельсiнкi майже в десять разiв перевищувала кiлькiсть українських, хоча населення Росiї всього в три рази перевищує населення України.

Тож як сприймають iмiдж України за кордономi Думки, що побутують в Українi, можна умов-но роздiлити на "нацiоналiстичнi" в україномовнiй захiднiй частинi країни та "русофiльськi" - в переважно росiйськомовнiй схiднiй частинi. Росiйськi чиновники на початку 90-их створювали iмiдж України як "країни-банкрута". Її правляча елiта представлялася як корумпована, пов'язана з органiзованою злочиннiстю. Бiзнесмени та мiжнароднi фiнансовi установи постiйно скаржаться на складну i суперечливу законодавчу систему України. Повiльний хiд реформ в Українi та економiчна стагнацiя розглядаються як проблеми, з якими керiвництво країни нездатне впоратися через вiдсутнiсть полiтичної волi. Можливо, ще бiльш вiдчутними є розбiжностi мiж декларованою стратегiєю зовнiшньої полiтики, як прагнення до "повернення до Європи" та внутрiшнiми реформами, так само як i мiж зовнiшньополiтичними уподобаннями елiти та громадськостi.

Багатовекторна полiтика України, яка збалан-совує вiдносини з Росiєю та Заходом, сприймається як ознака того, що країна не може вирiшити, в якому напрямку їй слiд рухатися. Таким чином, незважаючи на намiри українських дипломатiв, хвалена українська багатовекторна полiтика провокує ставлення до України як в Росiї, так i на заходi як до "нацiї без адреси". Ця амбiвалентнiсть наче доводить, що Україна - це штучне утворення. Її багатовекторна полiтика суперечлива i перiодично призводить до ускладнень, таких як вiдставка Мiнiстра закордонних справ Бориса Тарасюка в жовтнi цього року. Україна не пiдписала угоди з СНД i, таким чином, не є членом спiвдружностi, та вона все одно вiдвiдує бiльшiсть зустрiчей СНД, хоча й регулярно скар-житься при цьому, що вони - лише марна витрата часу. Однак буцiм-то налаштованi на реформи депутати Верховної Ради не прий-няли рiшення про вихiд зi складу Мiжпарламентської асамблеї країн СНД. Багатовекторна зовнiшня полiтика України дозволила країнi розвинути вiйськово-полiтичне партнерство iз Заходом, тодi як її елiта отримує зиск iз часто корумпованих енергетичних та економiчних зв'язкiв з Росiєю та країнами СНД. Президент Росiї В. Путiн вiдмовився продовжувати розвиток такого декларатив-ного вiртуального "стратегiчного парт-нер-ства", вигiдного Українi. Це призвело до вiдставки Тарасюка та переосмислення україн-ської багатовекторної зовнiшньої полiтики. Час покаже, чи вдасться Українi пiдтримати два "стратегiчних партнерства" - iз Заходом i НАТО з одного боку та з Росiєю, з iншого.

Таким чином, негативний мiжнародний iмiдж України переважає невелику кiлькiсть важливих досягнень, таких як внутрiшня стабiльнiсть, вiдсутнiсть етнiчних конфлiктiв та збалансована зовнiшня полiтика. Отже для того, щоб змiнити несприятливий iмiдж України, слiд докласти зусиль для полiпшення ситуацiї у всiх семи перерахованих сферах.