Версія для друку

Партiя в об'єктивi

ПАРТIЯ В ОБ'ЄКТИВI: СОЦIАЛIСТИЧНА ПАРТIЯ УКРАЇНИ

Партiї лiвого спектру сприймаються у бiльшiй чи меншiй мiрi як послiдовники Комунiстичної партiї, що домiнувала на теренах Радянського союзу. Бiльше того, цi полiтичнi сили успадкували не тiльки певну пiдтримку громадян країни, а й усi суперечливi конотацiї, пов'язанi з радянським минулим. Всупереч заборонi (30.VIII.1991), Комунiстична партiя використала обставини полiтичної непевностi та вiдновила своє iснування (19.VI.1993), обравши шлях ретроспективної опозицiї. Однак, нiша КПРС не залишалася незайнятою протягом двох рокiв: невдовзi пiсля її офiцiйної заборони, 26 жовтня 1991 року, було проведено установчий з'їзд нової полiтичної сили лiвого спрямування -- Соцiалiстичної партiї України. Ця партiя, хоча i проголосила себе наступницею iдей КПУ, обрала стратегiю адаптивної опозицiї, яка дозволила партiї сформувати свою програму з урахуванням нових акцентiв полiтичної дiяль-ностi.

На той час, Соцiалiстична партiя залишилася фактично монополiстом на лiвому фланзi. Її лiдер, Олександр Мороз, який до серпня 1991 очолював парламентську бiльшiсть, зумiв вчасно визначити iдею нової полiтичної сили. Вона немов би реабiлiтувала окремi iдеї комунiзму, позбавивши їх номенклатурної основи та тоталiтарного забарвлення: народовладдя, про яке йшлося ще в холеричнi часи горбачовської "перебудови", та соцiалiзм, який на той час надбав популярностi у свiтi. Морозовi вдалося об'єднати навколо себе мiцну команду однодумцiв, якi допомогли партiї сформувати свою позицiю: до оргкомiтету входили один з теперiшнiх лiдерiв КПУ Борис Олiйник, керiвник Київської мiської органiзацiї НДП Анатолiй Толстоухов та Мiнiстр уряду Пустовойтенка Раїса Богатирьова. За три роки -- на час парламентських та президент-ських виборiв 1994-го року -- партiя надбала визнання та iстотного впливу. Так, у травнi 1994 Олександра Мороза обрано Головою Верховної Ради XIII скликання, а на Президентських виборах '94 лiдер Соцiалiстичної партiї посiв 3-е мiсце серед 7 претендентiв, набравши 13,04% голосiв. Тодi найактивнiше Мороза пiдтримували у Луганськiй, Сумськiй та Хмельницькiй областях.

Згодом, пiсля вiдновлення КПУ та створення Прогресивно-соцiалiстичної партiї України, до яких вiдiйшла частина членiв СПУ, Соцiалiстична партiя втрачає свою унiкальну позицiю лiвого монополiзму i змушена шукати нового шляху для полiтичного розвитку. Керiвництво партiї вiдiйшло вiд крайнiх лiвих позицiй, пiдтримавши у 1996 прий-няття (за сприяння тодiшнього Голови ВР Олександра Мороза) довгоочiкуваної демократичної Конституцiї України.

Однак, стратегiя партiї не принесла миттєвого ефекту; про це свiдчить хоча б той факт, що на парламентських виборах 1998 року СПУ довелося сформувати коалiцiю з Селянською партiєю України, аби отримати пiдтримку виборцiв, якi пов'язували свої iнтереси з сiльським господарством. У програмi блоку "За правду, за народ, за Україну" ставиться мета перетворити сiльське господарство на прiоритетну галузь виробництва, пiдвищити ефективнiсть соцiальної полiтики та запровадити чiткий державний контроль за стратегiчними ринками. З iншого боку, Соцiалiстична партiя втрачає останнi ознаки фундаменталiзму колишнiх часiв, остаточно обравши курс на реформи: в програмi пiдкреслюється потреба проведення приватизацiї, внесення змiн до податкового та кримiнального кодексiв, боротьби з коруп-цiєю та ведення нацiонально-орiєнтованої зовнiш-ньої полiтики. До першої десятки виборчого списку партiї увiйшли лiдери Селянської та Соцiалiстичної партiй, вiдповiдно, Сергiй Довгань та Олександр Мороз, депутати ВР попереднього скликання, серед яких -- Олександр Ткаченко та Олександр Чиж, а також колишнiй мiнiстр економiки Олександр Суслов та заступник редактора "Сiльських вiстей", газети з майже пiвмiльйонним тиражем, iван Бокий. Блок СПУ-СелПУ отримав 8,55% голосiв, що забезпечило блоку 29 мiсць у Парламентi. Найактивнiшу пiдтримку блоковi висловили мешканцi центральних областей України -- Черкаської, Полтавської, Вiнницької, Київської та Житомирської.

Президентськi вибори 1999 року досить сильно вiдкоригували полiтику партiї, змiнивши ситуацiю i всерединi фракцiї блоку у Верховнiй Радi. Як вiдомо, кандидатами у Президенти висувалися як Олександр Мороз, так i Олександр Ткаченко, який згодом зняв свою кандидатуру на користь Петра Симоненка. Мороз уже не сприймався однозначно як представник лiвих сил, а входження його до канiвського лiво-центристського альянсу пiдтвердило його позицiю, вiдмежовуючи лiдера Соцiалiстичної партiї вiд iнших "лiвих" кандидатiв. Одним зi слоганiв президентської кампанiї стало твердження "тiльки Мороз може перемогти Кучму". Однак, незважаючи на теоретично високi шанси кандидата вiд канiвської четвiрки, альянс не спромiгся висунути єдиної кандидатури. Олександр Мороз знов отримує третє мiсце, тепер уже з 13 суперникiв -- 11,29%. Експерти стверджують, що пiдтримали лiдера СПУ переважно селяни та, частково, iнтелiгенцiя.

Вiдчутнi змiни спричинила президентська кампанiя i у кiлькостi членiв партiї. Якщо у 1997 роцi загальна кiлькiсть членiв СПУ становила 12,5 тис., то на жовтень 1999 ця кiлькiсть зросла майже вдвiчi i складала 25 584 члени. Пiсля поразки лiдера партiї на виборах кiлькiсть членiв дещо впала, однак на сьогоднi партiя може представити позитивний баланс -- за останнiми даними кiлькiсть членiв СПУ становить 30 194 особи.

Суперництво кандидатiв всерединi фракцiї призвело до розколу, частина депутатiв обрала членство у групах "Трудова Україна", "Вiдродження регiонiв" i "Солiдарнiсть", частина -- у фракцiях "Батькiвщина" та "Яблуко"; Олександр Ткаченко нинi не входить до складу груп та фракцiй, а iван Чиж, який вiдiйшов вiд партiї у квiтнi цього року, очолив окрему партiю "Всеукраїнське об'єднання лiвих "Справедливiсть".

Попри суттєвi змiни у складi, фракцiя СПУ в Пар-ламентi -- "Лiвий центр"-- активно працює над просуванням проектiв законiв, якi вiдображають її новiтню iдеологiю. За словами голови фракцiї Олександра Мороза, прiоритетами для фракцiї на даний момент є захист Конституцiї, посилення мiсцевої влади та внесення змiн до Земельного кодексу, якi спрямованi на пошук ефективного господаря землi. Соцiалiстична партiя традицiйно вiдстоювала необхiднiсть збереження землi у власностi того, хто на нiй працює; сьогоднi фракцiя розробляє механiзм оренди землi пiд заставу майбутнього урожаю. Посилення мiсцевої влади, вiдповiдно до позицiї партiї, вплине на розвиток громадянського суспiльства, до якого прагне СПУ.

Позицiя Соцiалiстичної партiї України у щодо iнших полiтичних сил є дещо амбiвалентною. Обравши за iдеологiю "демократичний соцiалiзм", партiя наблизилася до соцiал-демократичної орiєнтацiї, вiдмежовуючись вiд iнших лiвих партiй, оскiльки, як вважає лiдер СПУ, час комунiзму для України минув, i хоча позицiя цих партiй на даний момент мiцна, така ситуацiя є скороминучою. З iншого боку, керiвництво СПУ не вважає себе союзниками Соцiал-демократичних партiй, оскiльки СДПУ(о) є швидше партiєю лiберально-центристською, а не лiвою, а СДПУ пiд керiвництвом Буздугана ще не проявила себе дiяльною партiєю, яка концентрується на практичнiй дiяльностi. До того ж, цi партiї подали заявки до вступу до Соцiнтерну, i оскiльки позицiї партiй, як i мотиви до вступу до цiєї впливової мiжнародної органiзацiї є рiзними, рiшення ще не прийнято. Таким чином, Соцiалiстична партiя України є, у певний спосiб, надто лiвою, аби спiвпрацювати з парламентською бiльшiстю, i надто вiддаленою вiд лiвого крила, аби користуватися пiдтримкою лiвих сил.

Незважаючи на свою лiвоцентристську орiєнтацiю, СПУ вважає себе полiтичною силою, що знаходиться в опозицiї до влади. Стосовно ставлення партiї до курсу уряду, лiдер СПУ вважає, що уряд Вiктора Ющенка не має певного курсу, який би визначав його полiтику та який би можна було пiдтримувати чи вiдкидати, а є лише необхiднiсть вирiшувати проблеми, успадкованi вiд попередникiв; вiдсутнiсть єдностi мiж гiлками влади, зовнiшнiй та внутрiшнiй тиск не дають можливостi цьому уряду працювати ефективно. Олександр Мороз вважає, що уряд припустився принципової помилки у взаєминах з Верховною Радою: замiсть покладатися у своїх роботi на "про-урядовi фракцiї", уряд орiєнтується на "про-президентськi", якi мають дещо iншi прiоритети й ускладнюють роботу урядовi. Однак, сам голова уряду неодноразово заперечував iснування такого розподiлу у фракцiйних орiєнта-цiях.

СПУ починає готуватися до наступних Парламентських виборiв, обережнiше пiдбираючи мож-ливих союзникiв. Соцiалiстична партiя пiдписала договори про спiвпрацю з СДПУ Буздугана, партiєю "Вперед, Україно" Мусiяки та "Всеукраїнською партiєю трудящих" пiд керiвництвом Вер-нигори. Однак, на цей момент здається малоймовiрним, що СПУ об'єднається з якоюсь партiєю у виборчий блок. Звичайно, за два роки, якi лишаються до виборiв, ситуацiя може змiнитися. Проте, та стратегiя, яку вибудовує СПУ, дає пiдстави очiкувати, що у разi продовження нею роботи над втiленням реформ, яких прагне керiвництво СПУ, партiя може стати основою ширшого лiвоцентрист-ського громадського руху.